Уже не одне десятиліття точиться дискусія, хто ж насправді освоював Донбас. Із ідеологічних міркувань офіційну інформацію та статистичні дані приховували за вказівкою з Москви.
У колишньому партархіві в Полтаві зберігається доволі цікавий документ із грифом "Для службового використання". Це стенограма наради секретарів райкомів КП(б)У від 20 листопада 1940 року.
На ній у жорсткій формі керівництво області вимагало від підлеглих посилити роботу щодо організації вивезення людей на шахти Донбасу. Перед цим кілька секретарів райкомів зауважили, що у деяких селах вже не залишилося людей і врожай збирати нікому. На що була дана відповідь: "Нічого не трапилося і не трапиться. Людей у нас достатньо... Треба міцно сказати, щоб дали людей і все. Не йдуть, згоден. То ж треба буде умовити. Якщо умовити не виходить, то треба буде допомогти".
Як допомагали? Звинувачували у невиконанні рішень партії та уряду, у контрреволюційній діяльності і судили. Та не зважаючи на репресії, ті, кого вивозили на Донбас, масово звідти тікали, бо умови роботи були нестерпні.
Із Полтавської області у 1939 році відправили на Донбас згідно рознарядки 50000 осіб, наступного року ще 40000 мешканців сіл та хуторів Полтавщини.
Лише із території Західної України, Північної Буковини та Бессарабії (котрі у вересні 1939 року відійшли до СРСР) за 10 місяців примусово вивезли біля 40 тисяч осіб.
Навіть перед самою війною, у травні 1941 року згідно рішення ЦК та Раднаркому Полтавську область зобов'язали дати 1750 чоловік робочих для вугільної промисловості.
"Кого не виморили голодом, тих відправили на Донбас. Так сильно боялися українства, що тасували його як колоду карт. Зараз з усіх кутків кричать, що Донбас – російськомовний. А чому таким став? Бо була політика насильної русифікації. І цифри це підтверджують. А все решта – то від лукавого", – пояснив історик Василь Харченко.
2 
1
Коментарі
21