Рішення про відправку на фронт 577 тис. в'язнів виправних таборів прийняли у СРСР 12 липня 1941-го. Постановили, що вони "мають кров'ю змити вину перед державою" у штрафних батальйонах.
Тоді через просуванням німецьких військ виникла гостра необхідність евакуації понад 750 тис. арештантів. У зв'язку з переповненням тилових в'язниць частину ув'язнених довелося розстрілювати - найактивніше знищували політв'язнів. Проте з огляду на важке становище на фронті та катастрофічну нестачу солдатів у бій відправляють в'язнів ГУЛАГу. Спочатку постанова не стосувалася політв'язнів і засуджених за бандитизм, однак 1943-го черга дійшла й до них.
Для засуджених на фронті широко застосовувалася відстрочка виконання вироків, тому багато людей хотіло скористатися таким шансом. Із деяких знімали судимість за особливі заслуги у бою.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Перемоги не було: історики спростували міф про найбільшу танкову битву
За всі роки німецько-радянської війни виправно-трудові табори і колонії достроково звільнили і передали до діючої армії понад 1 млн осіб. Лише 430 тисяч пройшли штрафні батальйони, що складає 1,2% всієї Червоної армії - це спростовує популярний у СРСР міф про їхню вирішальну перемогу над Німеччиною.
Ідея створення штрафних підрозділів вписувалася у логіку жорстокої тоталітарної системи. Особливих звинувачень із боку суспільства не викликала. До цього мільйони радянських громадян загинули у трудових таборах без будь-якої можливості спокути.
Масові страти політичних в'язнів у в'язницях Львова провели агенти НКВС і тюремні співробітники 24 червня 1941-го. Підставою для страт слугував наказ народного комісара внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії. Тоді у 3-х в'язницях розстріляли 1808 людей.
3 
35413
Коментарі