"Спочатку було якось незвично й неспокійно. Здавалося навіть, що це потрібно забути. Тепер я розумію, що таке неможливо забути. Я вже опанував себе. Дорога моя. Ніколи більше не думайте, що я став слабшим після цього літа. Головне ніколи не дорікайте Куоккалі за те, що в ній так спалахнула раптом наша стара "дружба", — просить письменник Володимир Короленко в листі до історика Тетяни Богданович. Згадує про відпочинок влітку 1910 року на березі Фінської затоки в селищі Куоккала — тепер Рєпіно в складі Курортного району в Петербурзі, Росія.
Сучасники називають Володимира Короленка "совістю інтелігенції". Поза роботою він постійно живе лише сім'єю — на 2 роки молодша дружина Євдокія й дві доньки.
— Ви й романів не пишете, бо не маєте досвіду в цих справах, — жартує журналіст Микола Анненський до Володимира Короленка. Радить завести стосунки "на стороні".
"Особистих романів" він не допускав. Не залицявся. Про статеві стосунки казав завжди прямо й просто. На його думку, література майбутнього заговорить про ці природні й хороші речі мовою відвертою й недвозначною", — писав у спогадах друг Сергій Протопопов.
Письменника кохає на 19 років молодша Тетяна Богданович. Вона з 2 років живе в тітки Олександри Анненської. Уперше побачилася з Володимиром Короленком 1880-го у в'язниці поблизу Казані. Там сидить і її дядько Микола Анненський. Обоє як "політично неблагонадійні". Олександра з Тетяною переселяються туди. Ходять на побачення до тюрми разом із матір'ю й сестрою Короленка. Таня найчастіше сідає поруч з Володимиром.
Їй подобаються м'який погляд його карих очей, голос і польський акцент. Потім Короленки й Анненські разом живуть у Нижньому Новгороді і працюють у журналі "Русское богатство".
Якось у Короленків Тетяна знайомиться з їхнім квартирантом Ангелом Богдановичем. 1898-го одружується з ним. Народжує чотирьох дітей. Для найменшого сина Володимира беруть за хрещеного батька Короленка. За дев'ять років Ангел Богданович помирає від невдалої операції.
"З Володимиром Короленком і Тетяною ми разом багато блукали вулицями вечірньої Куоккали, — пише в щоденнику 20 червня 1910 року дитячий поет Корній Чуковський. — Наступного дня вони були в мене. Я проводжав їх до самого будинку. За весь час, я ні разу не бачив Короленка в поганому настрої. За чайним столом його голос звучав постійно. Його благодушність і радісність поширювалися на всіх".
Тетяна Богданович знімає в курортному селищі дачу. Володимир Короленко в неї гостює.
"Зазвичай мама приходила на пляж із дядьком Володею, — писала в спогадах пізніше її донька Софія. — Вона — в білій сукні, струнка, молода й пишноволоса. Він — трохи вищий, широкоплечий, прямий і підтягнутий. Його сивувата кучерява голова злегка відкинута назад".
Більшість часу проводять біля моря — гуляють і граються.
"Дядько Володя з захопленням "пускав рикошети" — вибирав плоский камінчик і кидав над водою швидким і спритним рухом, — згадує далі. — Той летів, підстрибуючи, як по льоду. Навчав він і нас цьому мистецтву. Якось море відступило. З води виринуло багато каменів. Ми з вереском стрибали по них. Дядя Володя деякий час мовчки спостерігав за нами, а потім теж став скакати по камінню. Ми дивилися на нього з захопленням. Але він зробив величезний стрибок і зірвався у воду. Швидко піднявся, стоячи по коліно у воді, віджав поли піджака й вийшов на берег. Ми не могли стриматися й падали зо сміху".
Якось пообіді всі сиділи на терасі. Володимир Короленко піднявся в свою кімнату відпочивати. Почалася злива, але одночасно з-під хмар виглянуло сонце.
— Що це! Звідкись дим! Дача загорілася! — закричала Тетяна Богданович.
Діти забули про дощ і вискочили в сад — щоб подивитися, де горить. У вікні на другому поверсі побачили гостя. Він вистромився до пояса. На голові збивав "шапку" білої мильної піни. Сонячні промені зігріли його голову й від неї розходилася пара.
— Дядя Володя голову миє! — несамовито кричать.
— Немає нічого приємнішого і кориснішого, як мити голову в дощовій воді, — відповідає він.
Наприкінці літа Володимир Короленко їде до Полтави. "Мені хочеться знову написати Вам, — повідомляє в листі до Тетяни. — Що саме — я ще не знаю. Це так приємно, що я досі відчуваю невимовну радість. Такий славний відгомін милих куоккальских днів".
Євдокія Короленко дізнається про близькість чоловіка з кумою. Але дала йому час на роздуми — з ким залишитися. Колеги й знайомі планують пишно відзначати їхнє срібне весілля 27 січня 1911 року. У листі до Богданович письменник нарікає на друзів, які хочуть провести урочистості без його згоди. Вона йому завжди відписує в конвертах бузкового кольору — щоб швидко знаходив і читав у першу чергу. Заспокоює й пояснює, що це через загальнонародну любов і захоплення талантом.
Тетяна чекає літа 1911 року й знову запрошує Короленка. Готує йому кімнату, але він не приїжджає. Через рік жінка знову з надією на зустріч їде до Куоккали. В околицях лютує скарлатина й занепокоєна мати звертається за порадою до свого друга. Він перебуває в Петербурзі. Разом із дружиною їде до Тетяни. Радять залишатися на відпочинку, а самі наступного дня покидають дачу. Після того, майже до смерті Володимира Короленка не зустрічаються й лише ведуть переписку.
6000 рублів за рік заробляв Володимир Короленко 1900-го — зарплата редактора журналу й гонорари. 700 руб. коштувала оренда 8-кімнатного будинку в Полтаві. Тоді кілограм м'яса коштував 22 коп., гречки — 10 коп., чоловічий костюм — 8 руб. Значну частину грошей родина Короленка роздавала бідним.
Поховав двох доньок
1853, 27 липня — в Житомирі в родині повітового судді Галактіона Короленка народився син Володимир. Рід походив від миргородського полковника Івана Короля.
1866 — родина переїжджає до Рівного, де Володимир закінчує гімназію зі срібною медаллю. Короленко вступає до Петербурзького технологічного інституту, але залишає його за браком грошей.
1874 — за зв'язки з революціонерами заарештовують і висилають на три роки до Кронштадту під нагляд поліції. Після звільнення працює коректором у Петербурзі. Починає писати оповідання. Найвідоміше — "Сліпий музикант".
1886 — одружується з Євдокією Івановською. У них народжується донька Софія, а за два роки — Наталія. 1892-го — Олена. Вона помирає наступного року. Після неї народжується Ольга, яка прожила лише 9 місяців.
1900 — селиться з родиною в Полтаві. Купує поблизу села Малий Перевіз землю й будує дачний будинок, де проводить із сім'єю літо. Пише про корупцію місцевих чиновників.
1915 — під будинок письменника підкинули хворе немовля. Його виходили. Одна з полтавок виявила бажання забрати його собі. Дала ім'я Володимир.
1921, 25 грудня — Короленко помирає в Полтаві. Похований на Старому цвинтарі. Під час ліквідації некрополя 1936 року могилу перенесли на територію Полтавського міського саду.
7 
35413
Коментарі
1