"Якби там засіло кількасот українців, то й найбільше військо не впоралося б із ними"

Козакам платили за службу сукном

"Ми не можемо стримувати козаків. У тих місцях не маємо стільки військової сили, щоб упоратися з ними. Ханський посол радив нам заборонити українським старостам давати козакам селітру та продовольство, не дозволяти жити в українських селах, містах і замках та запросити старших козаків на королівську службу. Потрібно так і вчинити, прихилити козаків до себе", – писав навесні 1578-го польський король, 44-річний Стефан Баторій, в інструкції послу Мартінові Бронєвському у Крим.

 

Правитель намагався залагодити всі спірні питання з Османською імперією та кримськими татарами, зробити їх союзниками в боротьбі з Московією. Та відносинам зі Стамбулом і Бахчисараєм шкодили козаки, які заселяли Низ – Запоріжжя – тодішні крайні східні терени Речі Посполитої. Вони нападали на володіння турків і залежних від них кримських татар.

"Козаки найбільше сварять нас із турками. Вони кажуть, що, якби не козаки, то ми могли б добре жити з ними, – писав 1564-го у "Хроніці всього світу" польський письменник Мартін Бельський. – Та не варто позбуватися козаків, краще, щоб вони служили нам. Для цього потрібні начальство й добра платня. Нехай би селилися на мисах і дніпровських островах. Якби там засіло кількасот українців, то й найбільше військо не впоралося б із ними".

Перші спроби поляків домовитися з козаками і брати їх на службу відбулись у 1520-х. Тоді Великий князь литовський і король Польщі Сигізмунд I Старий доручив старостам українських земель Семенові Полозу і Кшиштофу Кмітичу організувати козацькі загони, які мали служити правителю.

Магнати підтримали ідею щодо козаків. Та грошей на її втілення у скарбниці не знайшлося. Пізніше за цю справу брався староста Черкас Остафій Дашкович. Довести її до кінця теж не зміг.

Наступний польський король Сигізмунд II Авґуст ­підтримує залучення козаків у своє військо. З 1561-го вони беруть участь у Лівонській війні проти Московії. На час походу їх вносять у реєстри та виплачують нагороду.

Наприкінці 1560-х король вирішує створити постійне козацьке військо. Пропонує воякам виселитися з Низу до замків, де їх найматимуть на службу.

2 червня 1572 року Сигізмунд II Авґуст підписує універсал про створення реєстру із 300 козаків, які служитимуть йому. Очолює формування шляхтич Ян Бадовський.

"Одні ховаються від батьківської влади, інші від неволі, служби, покарання за злочини, боргів чи ще чогось, – писав литовський посол Михалон Литвин у нотатках "Про звичаї татар, литовців і московитян". – Когось приваблюють до цього краю багата дичина та родючі місця. Спробувавши щастя в цих фортецях, вони ніколи звідти не повертаються".

 

Також дипломат згадує, що в помешканнях козаків можна було купити різні прянощі, зокрема перець, дешевший за сіль, і найтоншу шовкову тканину, яку навіть в Європі складно придбати.

Підпорядковують реєстровців не старостам замків Наддніпрянщини, як раніше звичайних козаків, а коронному гетьману Єжи Язловецькому. З появою реєстровців східні оборонні рубежі переносять із Поділля до Дніпра. Осередком адміністрації козаків стає замок у Білій Церкві.

Козаків у Польщі цінують, бо вони відповідають європейським тенденціям військової справи. Озброєні вогнепальною зброєю піхотинці поступово відтісняють вершників зі списами, шаблями чи луками. Реєстровці перевершують шляхетську кінноту.

Півторарічний період безкоролів'я призводить до занепаду загону реєстровців. Їм не виплачують грошей, тому козаки залишають службу. 1576-го присягу короля складає Стефан Баторій. Йому, як і попереднику, доводиться воювати з Московією. Відправляє посланця Янча Берґера на Запоріжжя, щоб набрав 500 козаків у реєстр. За участь у війні їм обіцяють підвищену платню.

За кілька місяців Янча Берґер разом із козаками на чолі зі старшиною Андрієм Лиханським прибуває до Львова. Туди ж приїжджає король. Бере участь у відборі кандидатів на службу. Помічника з виконання важливих завдань Івана Оришевського призначає гетьманом реєстрових козаків. Беруть переважно заможних, щоб могли самі себе зібрати й не так обурювалися затримкою виплат.

"Король установив їм гетьмана і призначив для них місто Терехтемирів, де вони могли збирати ради, тримати гармати й інші військові запаси. А найголовніше – щоб мали притулок на зиму, – писав писар Лубенського полку Стефан Савицький у "Повісті літописній про козацьку війну з поляками" 1718 року. – Цим вони на довгий час були задоволені, з таким устроєм нового порядку виказали монархам і Речі Посполитій багато послуг на полі й морі. Не включаючи давніх їхніх справ, скільки від них учинилося корисного ляхам, а шкідливого та страшного туркам лише в останні роки!"

Вважаються на службі козаки з грудня, з Дня святого Миколая. Кожному передбачається річна плата 15 золотих і 2,8 м сукна. Одразу платять за пів року наперед.

Король дає козакам містечко Трахтемирів – нині село в Черкаському районі – з повітом і монастирем. У ньому доглядають хворих і старих. Охочих потрапити до реєстру багато, польська влада набирає на службу лише обмежену кількість, а їхні пільги діють лише на період активної служби, так само лише за цей період сплачуються гроші. Часом кількість реєстровців збільшують до 1 тис. вояків, інколи скорочують.

Оришевський домагається визнання зверхності частиною запорозьких козаків, які заселяють Низ. Так виникає козацька республіка Військо Запорозьке. Очолює гетьман Оришевський.

 

Із часом статус реєстровців дещо понижують, підпорядковують не коронному гетьману, а черкаському й канівському старості Михайлові Вишневецькому. 1579-го він разом з Оришевським веде козаків у складі війська короля Стефана Баторія на Московське царство. Воно почало нападати на території Великого князівства Литовського.

Козаки з поляками займають і спалюють чимало фортець. Улітку наступних двох років разом із загоном татар спустошують міста й околиці Брянська, Рильська, Трубчевська й Орла. Ущент розбивають військо московитів.

1582-го козаки скаржаться, що їхніх привілеїв не дотримують. Стефан Баторій пише універсал, яким надає окрему юрисдикцію, забороняє воєводам оподатковувати й конфісковувати майно померлих козаків – запроваджує спадок.

Часто платню козацтву затримують. Виживають за рахунок пограбувань мирного населення. Грабунками не нехтує й польська шляхта, попри сувору заборону короля. Добувати так званий козацький хліб доводиться часто. На початковому етапі розвитку козаки живуть за рахунок воєн. Часто дбають виключно про свої інтереси.

"Король послав мене до Черкас, – писав шляхтич Ян Ольжевський про завдання, яке дав йому король ­1583-го. – Наказав, щоб 600 найкращих низовців приєдналися до війська Речі Посполитої. Це вдалося мені зробити з великою працею і мозолями. Низовці призвичаєні до розбоїв, живучи без уряду та зверхника, довго трималися сумнівної надії на здобич, ніж на повну зарплату".

1590 року сейм Речі Посполитої ухвалює рішення збільшити реєстр до 1 тис. козаків. Для них мають побудувати фортецю на Дніпрі. Крім участі в походах і оборони кордонів, реєстровці мають стримувати запорожців від самовільних виправ на Молдову.

Головний табір переносять з острова Базавлук на Дніпрі до урочища Кременчук на березі Дністра. Провіантом має забезпечувати староста Снятина – нині Івано-Франківська область – Миколай Язловецький. Його називають старшим над козаками.

У цей момент реєстровці відчувають кількісне й військове значення. Їхню силу підривають повстання селян і запорожців під проводом Криштофа Косинського, Северина Наливайка, Григорія Лободи й Матвія Шаули. Після них козаки втрачають права і привілеї, що їх отримували, як записувались у реєстр.

Становище Речі Посполитої на початку XVII століття сприяло реабілітації козаків. Вони беруть активну участь у конфліктах поляків із Молдовою, Османською імперією та Московією.

Важливу роль відіграють у поході на Москву 1618 року під проводом польського королевича Владислава. Їм вдається взяти місто в облогу. Знімають її, тільки коли стає холодно і сторони домовляються розпочати переговори. За умовами Деулінського перемир'я, до Речі Посполитої відійшли Смоленська й Новгород-Сіверська землі.

Разом із розвитком реєстрового козацтва відбувається розбудова Запорозької Січі. Козаки становлять впливову силу. У битві під Хотином 1620-го виставляють 40 тис. вояків під проводом гетьмана Петра Сагайдачного. Вони відіграють вирішальну роль у перемозі війська Речі Посполитої.

Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"

×