четвер, 30 червня 2011 13:50

Як купець на контрабанді українського ревеню прогорів

 

До форпосту в місті Васильків на Київщині влітку 1748 року прибув купець Михайло Цепан - грек із Македонії. За тодішніми правилами, товар, що вивозили за кордон, належало пред'являти не лише на митниці, а й на всіх форпостах на шляху до неї. Тож купець хотів наперед домовитися, щоб місцеві офіцери без затримок пропустили товари, які він імпортує з України. Їх на кількох фурах слідом уже віз із Києва його приятель Іван Федоров.

Цепан пояснив, що крам придбаний на українських ярмарках, і надав документи про сплату податку. До Василькова саме прибула компанія македонських купців, які поверталися на батьківщину. Вони швидко порозумілися зі служаками форпосту. Цепан вирішив, що і з його товарами так само не буде клопоту, і подався додому разом із земляками.

Невдовзі у Василькові з'явився й Федоров із вантажем. На форпості офіцери неквапливо перелічили крам у фурах. Виявили, що чоловік везе 342 пари та два клапті соболиних хутр, три пари куниць. Має при собі мало не цілий банк: лише "червоних золотих" 252. За ці гроші можна було придбати кілька великих діамантів. Аж тут у купця знайшли схованку, а в ній - майже 3 пуди коріння ревеню, понад 40 кг. Таке вивозити за кордон було заборонено. Отже - контрабанда.

Цепан гадав, що Федорову буде легше домовитися зі своїми, ніж йому. Але сталося інакше. Офіцер, який керував ревізією, нічого й слухати не хотів і намірився все конфіскувати. Бо за тогочасним законом, у разі виявлення контрабанди вилученню підлягав не лише заборонений товар, але й усе, що віз порушник. Та начальник Васильківського форпосту не ризикнув: якби йшлося про місцевого купця, можна було би й забрати, але ж товар Цепана - іноземця. Можуть бути проблеми. Тож звелів затримати вантаж і надіслав запит до Київської губерніальної канцелярії. Звідти питання переадресували до Петербурга - нехай вирішує Правлячий Сенат.

Тим часом Михайло Цепан дізнався про конфлікт у Васильківському форпості й звернувся по допомогу до господаря Молдавії Григорія Ґіки. Той написав приватного листа київському генерал-губернаторові. У ньому рекомендував Цепана "яко давнего придворного своего купчину" і просив "по соседственной дружбе оказать ему, Цепану, вспомоществование в незамедленном его, Цепана, с покупными вещами в Молдавию возвращении".

Цього листа купець привіз губернаторові особисто. Але спізнився - Сенат уже ухвалив рішення про конфіскацію всього його товару. Лист молдавського господаря київський губернатор переправив імператриці Єлизаветі Петрівні. Цариця, зваживши на заступництво в цій справі правителя сусідньої держави, звернулася до Сенату, щоб видав новий указ - повернути Цепанові хутра для вивезення за кордон.

У листопаді 1748-го купець, отримавши такий дозвіл, помчав із Петербурга до Василькова. Але там лише розвели руками: у форпості його товару нема. Бо ніде зберігати - спеціальних комор тут не передбачено. Тож іще влітку вантаж відправили до Києва. Цепан туди. З'ясував, що його хутро прилаштували в мурованому приміщенні Київської губерніальної канцелярії. Та перш, ніж його отримати, він мусить заплатити 1000 крб штрафу за спробу провезти контрабанду. Стільки, для прикладу, коштував орден св. Анни - діамантовий з яхонтами, - який носили на шиї перші особи Російської імперії.

За місяць Цепан назбирав ту тисячу. Канцелярист повів його в напівпідвальне приміщення. Коли відчинили двері, купець мало не заплакав: за півроку його товар у сирій коморі попсувався. Дешевше його викинути, ніж транспортувати. Службовець заперечив: згідно із сенатським указом, хутро слід вивезти за кордон. Цепан підкорився. Найняв за немалі гроші фурманів і вивіз уже непотрібний крам з України. І більше ніколи сюди не приїздив.

Зараз ви читаєте новину «Як купець на контрабанді українського ревеню прогорів». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі