Восени 1930-го в Полтавській школі садівництва "вичистили" з роботи 61-річного завгоспа Василя Пржевальського. Мовляв, учням - завтрашнім будівникам комунізму - ні до чого спілкуватися з колишнім поліцейським, який невідомо за які заслуги одержав орден від самого царя. Певно, шпигував за більшовиками, які переховувалися в підпіллі.
Насправді Василь Опанасович у поліції ніколи не служив. Але з ним трапилася така пригода. У жовтні 1904-го він, на той час відомий підприємець, зібрався до Франції у справах торгівлі кіньми. Подав у Мелітополі документи на закордонний паспорт, за тиждень одержав. У Франції він колись навчався, тож запланував чимало зустрічей із колишніми однокурсниками. Перебування за кордоном розтягнулося на рік.
Повернувшись додому в Таврійську губернію, Василь Опанасович почав гортати місцеву пресу. І в газеті "Южный край" прочитав, що він, виявляється, нагороджений орденом св. Станіслава третього ступеня з мечами. Газета розписувала його подвиги при обороні Порт-Артура на російсько-японській війні, яка щойно завершилася. У замітці Пржевальський чомусь фігурував як колишній поліцейський.
"Я обокраден на железной дороге. Я не прошу подаяния, а прошу помочь выйти из тяжелого положения, дав взаймы некоторую сумму по возможности"
Підприємець надіслав листа в редакцію з вимогою пояснень. Адже під час оборони Порт-Артура він перебував у Франції. Участі у війні з Японією не брав і в поліції ніколи не служив. З'ясувалося, що за його документами ховається інша людина - колишній помічник поліцмейстера з Мелітополя, звинувачений у розтраті. Він утік від покарання в діючу армію на Далекий Схід. І прихопив папери, які Пржевальський подавав для отримання закордонного паспорта. Підприємець хотів зажадати спростування газетної замітки, але махнув рукою: несолідно.
А потім переселився в Полтавську губернію, де вигідно було займатися конярством - місцевих рисаків охоче купували за кордоном. Василь Опанасович збудував кінний завод. Його рисаки не раз перемагали на перегонах у Петербурзі. Про плутанину з нагородженням Пржевальський забув. Та коли владу взяли більшовики, до них потрапив архів Департаменту поліції. Там слідчий ГПУ виявив лист Генерального штабу до міністра внутрішніх справ про нагородження поліцейського Пржевальського орденом св. Станіслава. Василь Опанасович потрапив до чорних списків. Йому заборонили розводити коней. Перебивався випадковими заробітками, давав приватні уроки німецької. Потім влаштувався завгоспом у Полтавську школу садівництва.
Тепер, коли його звільнили з роботи, ще й викинули зі шкільної каптьорки, Пржевальський вирішив їхати до Москви по захист до Семена Будьонного. Адже під час Громадянської війни постачав коней для його армії. А нині той засідає в Кремлі й керує всією кавалерією Червоної армії.
У потязі Полтава-Москва Пржевальського пограбували й викинули з вагона. Він пішки дістався до найближчого містечка Мценська на Орловщині. Ходив по будинках, почепивши на груди плакат: "Предъявитель сего, лицо известное в научном мире, которого постигло несчастье. Я обокраден на железной дороге. Я не прошу подаяния, а прошу помочь выйти из тяжелого положения, дав взаймы некоторую сумму по возможности". Нижче - рядок: "Фамилия и имя кредитующего". Кожного просив писати суму й адресу, щоб знав, кому потім повертати гроші.
Люди жертвували по рублю-два. Цікавилися, звідки бідолаха. А почувши, що з України, розпитували, яке там життя. Пржевальський щиро розповідав, що на Україні люди не йдуть у колгоспи. Хтось доніс. 25 січня 1931 року Василя Опанасовича арештували й звинуватили, що він "вел агитацию путем обхода домовладельцев г. Мценска под предлогом сбора денежных средств для поездки в Москву".
Шукача правди вислали до Казахстану, де він невдовзі помер.
3 
1
Коментарі