Минуло 50 років зі смерті Вінстона Черчилля. Я – людина радіо, а тому наслухався багато з того, що говорило про нього Бі-Бі-Cі. Зразу скажу, говорили не лише добре: Черчилль наробив багато помилок і зазнав багатьох поразок. Не переказуватиму всього. Зосереджуся лише на моменті, що має стосунок до сучасної української ситуації.
Маю на увазі його Дюнкерську промову 4 червня 1940 року. Нагадаю контекст: менше як місяць до того Черчилль став прем'єр-міністром. Він перебрав владу в момент, коли Британія залишилася сам на сам з гітлерівською Німеччиною. Гітлер до того часу завоював майже весь європейський континент, за винятком СРСР. Воювати із Союзом у Гітлера потреби не було – після підписання Пакту Молотова – Ріббентропа Сталін був його союзником. Але й з Британією Гітлер воювати не хотів. Він надіявся, що може задовольнити свої континентальні амбіції, не входячи у конфлікт із Лондоном. Як расиста його захоплювала британська раса: вона вміла збудувати імперію, над якою, як колись над іспанською, ніколи не заходило Сонце. Свій Третій рейх він будував, наслідуючи Британську імперію, і вважав, що у світі цілком вистачить місця для обох. До слова, місце Індії, "найкоштовнішого діаманта в короні Імперії", у його Рейху мала посісти Україна з її багатими ресурсами.
Гітлер пропонував Британії мир, а Муссоліні готовий був стати посередником. Однак Черчилль вибрав війну. Зробив це не в найкращий момент: британські війська якраз зазнали поразки на континенті й евакуювалися на рідні острови. Висадка німців виглядала неминучою. У приватній розмові на початку літа 1940 року Черчилль сказав своєму другу, що "за три місяці ми всі будемо мертві". Але у своєму публічному радіозверненні до британців прозвучало цілковито інше: "Становище британських сил стало критичним. Я боявся цього жереба – оголосити найстрашнішу військову катастрофу, що будь-коли відбувалася в нашій довгій історії. Ми не повинні задовольнятися оборонною війною. Навіть якщо величезні простори Європи, багато стародавніх і прославлених держав упали або можуть потрапити в лещата гестапо й інших мерзенних машин нацистської влади, ми не здамося і не програємо. Ми підемо до кінця, будемо битися у Франції, боротися на морях і океанах, ми будемо битися зі зростаючою впевненістю і зростаючою силою у повітрі, ми будемо захищати наш острів, хоч би якою була ціна, ми будемо битися на узбережжях, у портах, на суші, ми будемо битися в полях і на вулицях, ми будемо битися на пагорбах. Ми ніколи не здамося".
Я шукав в інтернеті український переклад цієї промови. Усе, що знайшов – це, як повідомляє київський "Корреспондент", свої промови Черчилль виголошував напідпитку.
Це вміння переводити увагу з головного на скандальні дрібнички багато що говорить про український інформаційний простір. А головне полягало в тому, що ці слова Черчилля не були "словами заради слів" – вони давали відчуття великої сили, що, як могутня фортеця, стояли за кожним із них. Ветерани армії казали, що вони ненавиділи Черчилля в мирні часи, але віддали би життя за нього в час війни.
Хочу відзначити два моменти. Перше: Черчилль не обіцяє легкої і швидкої перемоги. У промові перед тим він сказав, що на британців не чекає нічого, окрім "поту, сліз і крові". У промові після того – закликав готуватися не тільки до тяжкого літа, а й тяжкої зими – і не тільки 1941-го, а й 1942 року. Він, однак, нагадував, що у британців є одна мета, заради якої вони готові витерпіти будь-які незгоди і пересилити їх – це захистити свою свободу і свою честь.
Друге: у нього ніде не має посилань на історію чи Бога. Мовляв, ми переможемо, бо логіка історії чи Святого Духу на нашому боці. Черчилль каже прямо: наша перемога є справою нашого вільного вибору. Це ми відповідаємо перед історією, а не історія – перед нами.
А тепер порівняйте це із заявами наших лідерів, з їхньою мантрою "всебудедобре", і то обов'язково до певної дати – за три тижні, якщо не за три дні. Якщо Черчиллю для виголошення промов помагав алкоголь, то хай би наші лідери, перш ніж виступати, напивалися, ніж давати порожні обіцянки на тверезу голову
1 
1
Коментарі
1