Мій знайомий власник київської фірми дізнався, що його підлеглі слабо знають історію. Для початку він роздав їм моє "Життя, смерть та інші неприємності". За декілька днів одна з працівниць обурено повернула цю книжку: вона не буде її читати, бо там написано, що Ленін помер від сифілісу.

Але Ленін справді помер від сифілісу. Статтю про це недавно опублікували трійко вчених з Ізраїлю. "Заберіть ім'я Леніна з його медичної справи, — писали вони, — і дайте її експерту з інфекційних хвороб, і він скаже: "Сифіліс".

Не треба було робити повторного аналізу, аби підтвердити те, що й так знали близькі до Леніна. Прочитайте розмови Фелікса Чуєва з В'ячеславом Молотовим — останній каже про це відкрито.

А от ще один факт: користаючи з грошей матері та партійної каси, Ленін кожне літо в еміграції проводив на морі або в горах. Він не перервав цю традицію навіть у 1905-му та 1914 роках. Є певна іронія в тому, що лідер пролетарської партії дозволяв собі те, чого не могли дозволити не те що робітники, а й більшість професійних революціонерів: Плеханов страждав від туберкульозу й жив у "безвиїзній" бідності, а Мартов і Аксельрод, коли мали зайві гроші, то віддавали їх на революційну справу.

Щоб слухати музику, можна обійтися без біографії композиторів. Не так є з політиками й ідеологами. Їх важко зрозуміти без знання обставин їхнього життя. Скажімо, хвороба Леніна допомагає пояснити кипучий характер його діяльності під час революції 1917–1920 років: сифіліс у передостанній фазі нерідко помножує енергію й творчі здатності хворого, аж доки не вб'є його.

Маркс теж був не безгрішний. Він мав позашлюбного сина від служниці. Щоб заспокоїти підозри Женні, своєї дружини, Маркс попросив Енгельса сказати, що це, мовляв, його, Енгельса, дитина. Енгельс так і зробив: у ХІХ столітті кодекс джентльмена не був порожнім звуком.

Маркс мав на меті за допомогою всесвітньої революції піднести рівень життя пролетаріату до рівня освічених класів. Ленін, а вслід за ним і Сталін, звели життя всіх, включно з освіченими класами, до рівня пролетаріату

На відміну від Леніна, Маркс ніколи не ­вибирався на довгі й часті відпочинки. У нього на це просто не було грошей. Свої "заняття марксизмом" йому доводилося переривати журналістикою заради заробітку, втечами від кредиторів і боротьбою з хворобами, що переслідували Женні, його самого та їхніх дітей.

Маркс мав гріхи. Але вони були якісь дуже людські й навіть симпатичні. Його життя, за словами біографа, має відбиток "благородної бідності та богемної розхристаності". Цього не скажеш про Леніна. Той не був ані бідний, ані богемний.

А головна відміна між Леніном і Марксом: Маркс ніколи не задумував щось таке, що бодай віддалено нагадувало модель СРСР. Це не значить, що радянський режим не має марксистського коріння. Має, але непряме, через посередництво Леніна.

Маркс мав на меті за допомогою все­світньої революції піднести рівень життя пролетаріату до рівня освічених класів. Що більше: скасувати ці різниці взагалі. Ленін, а вслід за ним і Сталін, перемігши в Росії та її колоніях, звели життя всіх, включно з освіченими класами, до рівня пролетаріату.

Знавці марксизму сходяться на тому, що Ленін не був геніальним мислителем. Якби не крах Росії у 1914–1917 роках, то його ім'я зараз знали би жменька науковців-істориків — приблизно так, як знають нині Мартова чи Аксельрода. Маркса ж знали б незалежно від того, що сталося у ХХ столітті Він незмінно попадає у списки найбільших філософів усіх часів й усіх народів. Леніна і близько там немає.

Ленін був Марксом для бідних. Бідних не лише за статками, а й за інтелектуальним розвитком і моральним духом. Let's face it: це є ознаками "русского мира". Центральним символом його є не православні святі чи національні поети, а саме Ленін. Статистика показує, що число пам'ятників йому в цьому "мире" перевищує разом узяті пам'ятники Янці Купалі, Пушкіну й Шевченкові.

Ідіоти і злочинці час до часу приходять до влади всюди, на Заході і на Сході, на Півночі й на Півдні. В "русском мире" вони приходять до влади із завидною постійністю. І щоразу попереджають, що пам'ятники Леніну є "культурною цінністю", а тому рухати їх не можна. Що ж, мають рацію: тільки у такій культурі міг перемогти Ленін, а його культ із набальзамованим сифілітичним тілом у Мавзолеї більше нагадує культ православних святих, аніж традиції лівого чи будь-якого іншого нормального світу

×