Настав час визнати: революція Гідності скінчилася, не принісши очікуваних результатів.
Головним її результатом мало стати "жити по-новому". Це "життя по-новому" можна описати в різний спосіб. Для мене і моїх колег воно означало радикальну модернізацію України і переведення її на іншу траєкторію розвитку – як це сталося у сусідній Польщі чи балтійських державах.
Історики-економісти стверджують, що відсталі країни не можуть заповзти на цю траєкторію – вони можуть на неї тільки застрибнути. Революція і є шансом на такий стрибок. Вона приводить до влади нову еліту, що має політичну волю радикально змінювати правила гри. І цим відриває країну від минулого – як літак, прибравши шасі, відривається від землі й виходить у відкрите небо.
Цього не сталося за минулий рік. І, боюся, шанс уже втрачений.
Можна назвати кілька очевидних причин: новий політичний клас за багатьма ознаками нагадує старий; недостатня зовнішня підтримка українських реформ – відсутність плану Маршалла для України; війна, яку нам нав'язав Кремль.
Окрім цих об'єктивних, є ще одна, суб'єктивна причина – яку Лєшек Колаковський називав прекрасною хворобою революції. Маються на увазі завищені, майже утопічні очікування. Припускаю, що наше бажання цивілізаційного стрибка й було такою утопією. Хоч би скільки наказуй вимученому кризою та війною організму стрибнути, він залишається прив'язаним до землі потребами щоденного виживання. Але з перспективи реальної, а не утопічної, Євромайдан, як революція, своє завдання-мінімум виконав: він відвернув від України загрозу російського сценарію.
Не хочу обговорювати тут речі, що вже сталися. Мене більше цікавить питання: що робити?
У пошуку відповіді разом із колегами зробили велике опитування, у центрі якого були цінності українського суспільства. Вважають, що саме характер цінностей та їх динаміка – а ми могли порівнювати з попередніми подібними опитуваннями – можуть помогти з'ясувати, куди рухається суспільство, і наскільки сильним (чи, навпаки, слабким) є в ньому бажання до змін.
Головний результат опитування обнадійливий: від початку 2000-х і після незначного відкату початку 2010-х українці продовжують бажати змін.
Другий: головні групи–потенційні агенти змін – це жителі великих міст, 18‑35 років, з вищою освітою, із сімей із середніми достатками.
Третій: якщо говорити про підтримку змін, то суттєвих регіональних відмінностей не спостерігається. Відмінності помітні між тими, хто сповідує релігійно-традиційні цінності та секулярними українцями: тими, які не вважають, що Бог є важливим у їхньому житті. У першій групі прихильників змін несподівано в кілька разів більше, ніж у другій.
З цих результатів випливають три висновки.
Перший: в Україні зберігається замовлення на реформи. Й оскільки а) одна з головних груп, яка виражає це замовлення, є молодь, і б) цінності, які закладаються у молодому віці, впродовж життя сильно не змінюються, то в) треба припустити, що маємо справу з довготривалою тенденцією.
Ця група, по-друге, залишається політично незаангажованою. В Україні нема ні партії, ні ідеології, що відображали б інтереси й цінності цієї групи.
І, нарешті, по-третє: реформаційний потенціал буде сильніший, якщо вдасться зберегти солідарність між "традиціоналістами" і "секулярними". І навпаки: якщо з'являтимуться теми і події, що взаємно антагонізують ці дві групи – як от недавній напад "Правого сектора" на Марш рівності в Києві – то це становитиме загрозу для руху України в бік реформ.
Якщо ми ніде не помилилися у своїх розрахунках (а таку можливість ніколи не можна повністю виключати), то загальний висновок такий: у найближчі 20‑25 років, доки сучасна молодь не дійде середнього віку, еволюція, а не революція знову стає головним порядком денним.
Україна рухатиметься від реформ до криз і від криз до реформ. На цій дорозі можливі навіть нові революції. Але загальний напрямок до демократизації та вільного ринку – якщо, звісно, не дійде до якоїсь глобальної катастрофи – в Україні є стабільним і, найімовірніше, й надалі зберігатиметься
1 
1
Коментарі