Голий король

Є в науці принцип, що називається "бритвою Оккама". Він має різні формулювання. Тут подам одне: якщо існує декілька рівноцінних пояснень одного явища, то слід вибирати найпростіше й найкоротше.

Як і все в науці, це правило не є аж таке просте й очевидне. З усіх його формулювань те, яке найчастіше повторюється, не є найпростішим - а найпростіше не є найкоротшим. І є окремі ділянки пізнання, де його не радять використовувати - скажімо, при доказі існування Бога.

Це я веду до того, що попри позірну простоту й ефективність, цей принцип рідко хто використовує на самому початку дослідів. Кожен має набити собі певне число ґуль чи синців, пройти через сумніви й розчарування, щоб дістатися до простого висновку.

Так і з режимом Януковича. Вірніше, з його оцінкою. Мені хочеться знати, що сидить у головах його радників, і яка логіка прийняття їхніх рішень. Заради цього маю свої джерела з його оточення, і вони час до часу розповідають, що там насправді робиться.

Їхні оповіді досі розбігалися з бритвою Оккама. Мене переконували, що з Януковичем не все так просто, як може здатися. Що він, насправді, "обучаемый" - досить згадати, як швидко він вивчив українську мову. Що коло нього є розумні експерти - скажімо, Акімова чи Єрмолаєв. І що, попри неминучі помилки й непопулярні заходи, він справді пробує провести системні реформи.

Ще ніколи в Україні за часів незалежності не було такого слабкого режиму

Слухаючи це, я пропускав повз вуха сигнали, які мали переконати мене у цілковито іншому. Скажімо, торік одна німецька фундація хотіла організувати семінар з українськими експертами Януковича. Виявилося, що таких в оточенні президента майже немає. І хто вони - ніхто толком не може сказати.

Подібне було і з європейською інтеграцією. Мене переконували, що Янукович твердо хоче завести Україну в Європу. Бо там лежать головні капітали й інтереси його найближчого оточення, й до того штовхає політика Кремля.

Зрештою, переконували не мене одного. Досить було бути у травні цього року у Варшаві під час зустрічі президентів Центральної Європи з Обамою, щоб бачити, як поляки старалися творити образ Януковича як респектабельного президента. Ані на телебаченні, ані в пресі не з'явилося жодної згадки про його минуле. Мене переконували, що ця мовчанка є свідченням політичної мудрості поляків.

Моментом істини став суд над Юлією Тимошенко. Мої джерела запевняли, що вирок буде умовний: Янукович же не ідіот, аби не розуміти, що ув'язнення свого головного супротивника поставить хрест на європейській інтеграції України! Знаю, що польський і західні уряди чітко йому це пояснили. І що в певний момент ці уряди від мови переконань перейшли до мови ультиматуму.

Усе було очевидно й просто. А Юлю Тимошенко все одно засудили.

Щоб зрозуміти брак логіки в оточенні Януковича, абстрагуймося на момент від оцінки їхніх намірів. Натомість спробуймо відповісти на просте питання: якщо ти хочеш в Європу, і знаєш, що суд над Тимошенко пов'язаний з тим, пустять тебе туди чи не пустять - то чому не провести цей суд не до, а після підписання договору з Європою? Це ж елементарна логіка, доступна навіть учню-трієчнику з молодших класів. Чому радники Януковича не витягують навіть на цей рівень?

Ми схильні вірити тому, що нам говорять. Як люди виховані, намагаємося не думати погано про інших людей - а щонайменше їх не недооцінювати.

Але все це - наша культура, наше виховання, наш досвід - іде врозріз із бритвою Оккама. Насправді, висновки мали бути дуже прості. Янукович не змінився - він такий, як був 2004 року. Розумних експертів коло нього нема. А якщо й є, то він їх не слухає. Йому йдеться не про те, щоб Україну реформувати й інтегрувати, а щоб перерозподілити національні багатства на свою користь і свого оточення. І що роблячи це, він тягне в безодню не лише себе, але й усіх нас із вами.

Безжальна бритва Оккама веде до дальших висновків. Про те, що король насправді голий. І що ніколи в Україні за часів незалежності не було такого слабкого режиму. Він ще може красуватися своєю силою, судити й ув'язнювати, збільшувати видатки на внутрішні війська тощо. Але вже чиясь невидима рука вивела на стіні "Мене, текел, фарес" - "Пораховано, зважено, поділено".