— Ну ось, дочекалися! — сплескує руками сусідка, мати 4-річної Світланки. Реагує так на візочок нових жителів будинку — білий із золотистими метеликами. На ньому іменний номер із написом "Ніколь". Так звати новонароджену.

Досі сусіди не вирізнялися оригінальністю. У нашому дворі чотири Софійки, три Насті та стільки ж Христин. Є кілька Максимків, Денисів і два Дмитрики.

А тепер у нас є Ніколь. Її тато, що не звик гуляти з візочком, карбує крок і раз по раз зупиняється поправити покривальце. Він займається будівництвом, увесь час на телефоні. Від матусь з обговоренням кашок і підгузків тримається осторонь.

Через років десять то будуть дуже рідкісні імена

— О, Ніколь! — читає беззуба баба Віра. Щириться й сипле дотепами: — Що, батьки чекали хлопчика, Миколку? Хто таке бачив, що дівчинку Колею кликали?

— А ми просте ім'я дали — Оленка. Нащо ті витребеньки? — озивається молода мама. Вона недавно в нашій компанії. Доки діти гуляють, ми присіли на лавку. — А там виросте і хай як хоче — чи Хеленою себе кличе, чи Елен, чи Альоною.

Світланчина мати загинає пальці:

— А ми називали, щоб діти у школі не дражнили. Місяць із чоловіком дражнилки згадували. Ліза — підлиза, Катя — баньката, Женька — дурненька. А в нас — Свєта!

— І що? Упала з парапєта? — штовхає під лікоть подруга.

Світланчина мати супиться.

— Називати треба Сергієм і Сашею, дівчат — Наташею і Оксаною. Через років десять то будуть дуже рідкісні імена, — пророкує мати близнюків, що мешкають у квартирі над нами.

Її штрикають ліктем — біля нас проїжджає візочок у метелики.

— Те, що лишиться, на мене пишіть, на Дудку, — дає комусь розпорядження новоспечений тато. Прикрикує: — Пишіть на Василя Дудку, сказав!

Матусі на лаві затихають.

— Ніколь Василівна Дудка? Ну-у, хай росте здоровенька, — озивається котрась із нас, щойно візочок зникає в арці. І лавка вибухає реготом.

×