Чоловік у тужурці з вишивкою логотипу нашого супермаркету сортує побиті мандарини. Ті, в яких пальцем намацує заглибини, кладе в целофанову торбинку. Які вже майже чавляться — в лотки з наклейкою "50%".
— Оце проведеш через касу, — віддає торбину хлопцеві в такій же тужурці. — Восьме на носі. Готовся, салага.
— Нема вже такого свята, дядя Коля, — дружньо плескає його по плечу колега. — Ну нас же не поздравляли в фєвралє, то ми чого?
— Ага, — бурчить дядя Коля. — Бабам на касі піди розкажи, що восьмого марта нема.
На касі сидить продавщиця Віта. Пробиває пляшку молока, консерви, лоток яєць. Не відриваючи погляду від товарної стрічки, киває убік:
— Щось про нас уже говорять, чуєш, Вєра?
— Ага! Вітати, напевне, будуть.
— А ви по скільки вихователям складалися? — торкає мене за рукав мама 3-річного Мирона. Наші діти — однолітки, але ходять у різні садки. Стинаю плечима, кладу алюмінієвий розділювач поміж однаковими йогуртами.
— Треба було з вами в садок іти! — резюмує вона. — Бо ми ще й стіл накриваємо.
— Да, вже почалися ікра, горошки-майонези, крабові палички, — підхоплює Віта. Так само не відводить від стрічки очей. Разом із чеками вручає нам по листівці з написом "Зі святом весни!".
Розміщую її на поштовій скриньці в під'їзді. Буду виносити сміття — заберу.
— О, вже пора! — зауважує картку сусід і несе до смітника засохлу ялинку в дощику.
— Привітали, називається! — у вівторок прибиральниця змітає на совок дві пригорщі голок і листівку.
1 
1
Коментарі
3