У центр, де я вивчаю мови, навідалася французька професура. Викладачка попросила найздібніших учениць скласти компанію на обіді в одному з ресторанів Києва
— Чи знаєте щось про революцію у Франції? У Шарля Дюраса активна громадська позиція. І ще ніяких джинсів, тільки сукні! — повчала перед зустріччю.
У ресторані, доки подають сири і легкі закуски, наперебій згадуємо про Гавроша і Жанну Д'Арк. Але Шарля не вражають знання історії Франції. Він — сучасний революціонер. З дружиною протестував проти збільшення пенсійного віку. А потім обоє подалися на мітинг проти скорочення учителів. Їхня онука ходить у дитсадочок у футболці з гаслами проти Саркозі. Шарль хвалиться, що до Києва прилетів пізніше, аніж планував — бастує персонал авіакомпанії "Еар Франс".
Я уявляю, як довготелесий професор палить автомобілі на вулиці, й всміхаюся. Він звертається до мене:
— Україна — дуже погано, ніхто не виходить на вулицю, не протестує. Сподіваєтеся на Бога і на доброго царя.
Доки викладачка метикує, що ж відповісти, я пригадую Васю. Його днями затримали у Ковелі на Волині. Він побив 13 вуличних лайтбоксів з політичною рекламою. У відділку пояснив, що немає життя від цих політиків.
Викладачка морщить носика: історія про п'яничку — який моветон! Але Шарль розгледів у Васі революціонера.
— О! Васіа! — його окуляри від захоплення мало не сповзають у тарілку з цибулевим супом. — Може, його предки були французами?
Я ствердно киваю: усяке може бути.
Тепер професор переконаний, що у нас є шанс. Наливає келих білого французького вина урожаю 1998 року, вдихає пряні ноти мускату і пропонує тост:
— За Васю!
Ми охоче піднімаємо келихи. Василь того вартий.
1 
1
Коментарі
25