Магазин, у якому я зранку купую йогурти, відчиняється, як йому заманеться. Продавщиця Леся — людина настрою. Може реготати з якимсь симпатичним клієнтом, доки черга переминається з ноги на ногу. Може від ранку втирати заплакані очі, шморгати носом та ігнорувати покупців. Уміє відпускати товар, не припиняючи телефонної розмови:

— Ти поняла, Свєта? Цей козел знову приходив — просив гроші. Не дала!

Козел — це Лесин чоловік. Він робить вибір між Лесею і коханкою, дітьми і горілкою. Перемагає то перше, то друге. Тріпає Лесі нерви.

За магазином — пункт прийому склотари, макулатури і дрантя. Тут скупчуються волоцюги. Коли Леся добра, може насипати їм жменю білих копійок. Але найчастіше посилає "до чортової матері". Волоцюги теж тріпають їй нерви.

Представ, мені вже бомжі букети носять

Петя носить брудну майку зі чотирилисником і написом "Святий Патрік". Човгає у шльопанцях, примотаних до ступні дротом. У Петі проблеми з мовою і головою. Має блаженну усмішку. Якось волоцюги не поділили стару ковдру, напали на Петю і місили його ногами. Він прикривав кудлату голову, та все одно всміхався.

У пункт прийому бомжі несуть усе, що знайдуть удень чи поцуплять уночі. Картонки, склянки, бляшанки з-під консервації, пластикові пляшки і посуд, метри дроту і кабель до телевізора, газети і дрантя. Нещодавно притягли два лежаки і смугасту пляжну парасолю.

Петя зносить іграшки. Шукає їх у сміттєвих баках. Замурзаних ведмедів, зайців без голови, безоких ляльок намагається впхати до рук дітям із садочка, що за парканом.

Діти плачуть, вихователі нервують, мами погрожують міліцією. Дільничний знизує плечима: "Він же безобідний!".

Учора зранку Петя забіг у магазин і поклав на прилавок оберемок вирваних із корінням ромашок.

— Ану вон, бомжара! — гаркнула Леся. За мить набирала чийсь номер:

— Представ, Даша, мені вже бомжі букети носять. А мій козел вчора як пішов, так і нема...

Вона кидає оберемок у смітник і відпускає пляшку молока. Щасливо всміхається до кінця дня.

×