Віра Павлівна дуже набожна, бо продає свічки у церкві. Любить розтлумачувати сусідам, що є гріх, а що — дрібний гріх. Завжди має свіжі проскури й свічки з Єрусалима, бо дружить із матушкою.

Донедавна мала ще й невістку.

— Рік поживете зі мною, притремося, а весілля зіграєте осінню, тоді овочі дешевші, — казала Віра Павлівна моїй знайомій Оксані. — Ти за Славіка на п'ять літ старша, то знай своє місце. Не паскудитимеш, то квартиру на вас перепишу.

Оксана знала місце півроку. Називала Віру Павлівну мамою, пекла пляцки за ГОСТом і крутила конфітюри. Але до весілля не дійшло. Віра Павлівна забракувала невістку.

Весілля зіграєте осінню, тоді овочі дешевші

— Морочитимеш мого сина — покотишся до чортової матері, — випроводжала Оксану. Кричала, що та має криві руки. Докоряла надщербленою карафою. Звинувачувала, що накинула оком на трикімнатку в центрі. Славко не втручався, понуро мовчав — мамі видніше.

Після свят привіз на оглядини Віту. Та пройшлася по кімнатах, а за тиждень перевезла дитину й речі у найпросторішу. На двері встановила замок.

— Ти понімаєш, їсти не варить, шмаття на кухні сушить, — Віра Павлівна тепер щодня п'є корвалол і надзвонює Оксані. — Купили собі в кімнату окремий холодильник, щоб я їхніх харчів не їла.

Каже, у неї крається серце. Намовляє, щоб зустрілися зі Славком: "А вдруг він одумається?". Божиться, що подарує квартиру, якщо в них склеїться.

Оксана все те слухає упіввуха. Кладе слухавку й солодко затягується цигаркою. На телефоні висвічується напис "Чортова мати". Питаю, хто дзвонив.

— Чиясь свекруха, — сміється.

×