Середа, 17 листопада, 14:40
– Неймовірно, – каже під носа 24-річний Олексій Загребельний. Розглядає гімнастку, намальовану на руїнах будинку в селищі Бородянка на Київщині. Стінопис фотографує на телефон. Його створив Бенксі, британський вуличний художник.
– Я спеціально приїхав із Хмельницького, щоб сфотографувати роботу цього митця, – каже Олексій. – Я фанат його творчості. Щиро радію, що він приїхав в Україну, що підтримує нас так.
Бенксі – художник із понад 20-річним стажем, якого досі ніхто не бачив. Його справжнє ім'я також невідоме. Графіті створює в особливому стилі на резонансні теми. Малює сатиричні твори в багатьох країнах. Будинки через його графіті значно дорожчають.
– Бачила його, коли проходила повз, – говорить жителька Бородянки Лідія Тарасенко, 59 років. – Подумала, малює хтось, то хай собі. Невеликий, худий, років 45, із борідкою. Сам малював балончиком.
Бенксі створив в Україні сім муралів – на Київщині та у столиці
А в цей час:
Марина Пальченко з Дніпра перебирає тканину, яку щойно приніс кур'єр. Розкладає по полицях. Із подругами шитимуть одяг для військових. Роблять це з початку війни, називаючи себе швейною ротою.
– Воювати не змогли, але робити щось мали, – розповідає Марина. – Знайомий бізнесмен дав приміщення. А я зібрала команду зі знайомих.
Спершу шили балаклави. Викрійки знайшли в інтернеті.
– За день могли зробити до 500 балаклав, – говорить Ксенія Самойлич, подруга Марини. – 12 дівчат сиділи в ряд і працювали конвеєром. Коли з'явилося більше тканини, взялися за термобілизну. Згодом додалися футболки, панами, кавери на шоломи, спіднє на зав'язках та кнопках для поранених у госпіталях.
"Швейна рота" спочатку працювала у Дніпрі. Нині – по всій Україні. До роботи долучилося понад 140 швачок.
Сергій Стоян з Ірпеня замішує тісто на пиріг. Пектиме для власної кав'ярні у Львові. Відкрив її, щоб знайти свого кота.
– Зву його Містер Кіт. Загубився, коли Київщина була під окупацією, – розповідає. – Щоб відшукати, потрібні гроші. Вирішив пекти й продавати пироги. Допомагають друзі Іван і Дарина. Вони теж переселенці.
Утрьох винаймають житло, вчаться вести бізнес і шукають кота. Їздили за кордон дивитися на евакуйованих тварин.
– Раз на два тижні повертаюся на Київщину, – додає Сергій. – Розклеюю купу листівок, але в цьому вже й нема сенсу. Дуже сумую за котом.
"Звертайте увагу на те, що робить Росія, а не на те, що вона говорить. На це може бути лише одна відповідь: продовжувати підтримувати Україну, постачати зброю", –
Вопке ХУСТР, міністр закордонних справ Нідерландів
"Росія повинна усвідомити, що ідея диктаторського миру ні до чого не призведе і що не можна просто пройтися фломастером по території та сказати, що це тепер моє", –
Олаф ШОЛЬЦ, канцлер Німеччини
Дружині у спадок перейшла ділянка на хуторі. Вирішили облаштувати будинок. Думали там зимувати, якщо у квартирі лишимося без світла чи опалення. Місце чудове. Поруч є ліс, річка. Дивувала велика кількість давно покинутих хат і ділянок. Хутір заселяють дачники, а місцевих лише дві родини лишилися. Розпитав у сусіда. Каже, усі померли під час Голодомору. Його батько та ще кілька родин вижили, бо були на засланні. Коли повернулися додому, вже нікого й не лишилося.
Орест ДРОБОШ
Дізналися, що українські військові стоять біля нашого села Новоолександрівка. Росіяни були ще тут. Місцеві хлопці повісили прапор України на сільській раді. Окупанти побачили його і запанікували. Тікали так, що позалишали у клубі, де ночували, шкарпетки та спіднє.
Ганна СКАНЬКО
Під час війни поїхала до Німеччини. Почала зустрічатися з місцевим. Недавно зібралася на кілька днів додому, щоб провідати рідних. Узяла і його. Якраз потрапили на звільнення Херсона. Його так вразили українці та країна, що захотів тут пожити після війни. Каже, якщо оновити деякі старі будинки, то Європа нам заздритиме.
Ольга РОЖЕНКО
Із 14 листопада діє процедура для оформлення посвідчення на повернення депортованих до Росії українських громадян. Близький родич має звернутися в Державну міграційну службу. Самі депортовані роблять це через Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.
Витяг про місце проживання можна отримати в застосунку "Дія". Для цього треба оновити застосунок.
Місту Новоград-Волинський на Житомирщині повернули історичну назву Звягель. Перейменування ініціювали жителі.
Які претензії?
Уявіть, що ви заможні, а поруч живе бідний сусід. Ви добра людина і щоразу, коли їдете в магазин і купуєте собі тунця, хамон, авокадо, привозите йому курячі стегенця, хліб, яйця.
А тепер уявіть, що він крутить носом і каже: "А шо це ти, сусіде, собі хамон, а мені курячі стегенця? Вимагаю закрити мої потреби в хамоні!"
Приблизно такими ж видаються претензії до союзників. І російська пропаганда робить усе, щоб ці претензії посилити. Слабке НАТО, нерішуче НАТО, боягузливе НАТО – це тези російських ІПСО. Щоразу, коли українці повторюють слова російських пропагандистів, вони зневажають партнерів, які не дали їм померти без зброї проти найпотужнішої армії континенту.
Так, нам не дають F16 і "Патріоти". Але що ми як держава зробили, щоб мати спроможну армію? Може, задумалися про F16 ще за Кучми, коли росіяни вперше висловили територіальні претензії на косу Тузла? Може, після 2014-го, коли почалася війна, ми стали витрачати на оборону не 5 відсотків ВВП, а 20? Ніт! Ми будували дороги, садочки, школи. А Донбас із Кримом винесли за дужки, ніби це не наша земля.
То які претензії до багатого сусіда? Це ми, держава Україна, не забезпечили себе зброєю, ведучи війну з 2014 року. Це ми не заробили на свою зброю і жебракуємо по світу. То звідки цей пафос, що НАТО має за нас стерти Росію з лиця землі?
В успіхах ЗСУ є величезний внесок країн НАТО і США передусім. Пам'ятаємо. Цінуємо.
Сергій МАРЧЕНКО, експерт ринку праці
Ми виросли
Росія століттями знецінювала і применшувала усіх навколо і штучно возвеличувала себе. Поневолені народи втрачали відчуття реальності в самооцінці, починали сумніватись у власній історії та значенні. Назва "Малоросія" тяжіла над нашою країною сторіччями і приминала об'єктивну оцінку власних масштабів.
Натомість до себе росіяни слово "великий" приклеювали в усіх можливих і неможливих випадках. Великоросія, велика російська імперія, велика російська література. Мало який народ всерйоз міг використовувати епітет "великий", описуючи себе. Хіба в періоди загострення диктатур і підготовки до нападу. Додавати до всього "великий" – це, по-перше, свідомий акт знецінення інших, а по-друге, погано прихована невпевненість у собі, яка завжди підштовхує до тупих вчинків.
Так як для Путіна і більшої частини росіян України не існує, то вони були впевнені, що нападають на Малоросію. А українці за 30 років незалежності встигли усвідомити, що вони не малі. Оце відчуття себе, власних спромог і здорова самооцінка як народу – цінна характеристика, яку ми суттєво підсилили за час нової війни. Війни, покликаної нас принизити і змусити змаліти. Але натомість ми виросли одразу на декілька розмірів і вже не вліземо в джинси і сорочки 2021 року, їх можна сміливо викидати.
Володимир ГЕВКО, маркетолог
Читаю новини про вторгнення з Білорусі. Більшість експертів каже. що ті не підуть, але так говорили і про Путіна. Живемо близько до кордону, тому запаслися про всяк випадок: купили зброю, патронів, наробили коктейлів Молотова. Укріпили підвали. Будемо захищатися.
Андрій СИНИЦЯ, 37 років, селище Ріпки, Чернігівська область
Коли була малою, баба часто показувала мені свої хустки, рушники, сорочки. Розказувала про вишивку, пояснювала кожен символ. Я того не розуміла. Три роки тому баба померла. Я забула про її речі. Недавно знайшла їх. Усе перевезла до своєї квартири. Стало соромно. Вона мене вчила любити українське, а я цим знехтувала. Передам усе дітям.
Анна ПОНОМАРЕНКО, 34 роки, Вінниця
Із матір'ю залишався в Маріуполі, поки ракета не прилетіла під наш будинок. Речі лишили, виходили з міста пішки. Попередньо все видалив із телефона, але не знав, що певний час воно ще зберігатиметься. На допиті росіяни забрали телефон і знайшли фото чоловіка моєї двоюрідної сестри. Він військовий. За це сильно побили. Маму не чіпали.
Артем ЗАХАРОВ, 26 років, Маріуполь, Донецька область
Від редакції
Шановні передплатники, в нинішніх умовах редакція не може гарантувати регулярний вихід журналу "Країна" в друкованому вигляді. Ми зіткнулися з непереборними обставинами, що виникли внаслідок широкомасштабної російсько-української війни.
Дев'ять місяців колектив робив неможливе – журнал чи не єдиний весь цей час виходив друком. Після 10 жовтня, коли ворог атакував і продовжує атакувати критичну інфраструктуру України, стало майже неможливо в короткі терміни робити якісний журнал, до якого ми прагнемо і звикли. Наступний друкований номер має вийти 22 грудня. Сподіваємося, що обставини дадуть нам змогу його видати.
Редакційна команда сподівається на ваше розуміння й підтримку. Ми будемо продовжувати створювати ексклюзивні й цікаві матеріали, які ви зможете прочитати на сайті Gazeta.ua, в розділі "Країна".
З повагою, редакційна команда журналу "Країна"
Щоб регулярно читати всі матеріали журналу "Країна", оформіть передплату ОНЛАЙН. Також можна передплатити онлайн на сайті Укрпошти за "ковідну тисячу"
3 
1
Коментарі