Велика Британія першою в світі запровадила посаду міністра з питань самотності. Понад дев'ять мільйонів громадян, тобто кожен шостий серед дорослих і літніх жителів країни, заявили, що почуваються одинокими
Гелена МІСТЕН, 43 роки, куратор коледжу, Лондон:
– Соціальна служба надає списки самотніх літніх людей, готових прийняти студентів. Таких у черзі понад 30. Ми рекомендували чотирьох хлопців і дівчат. Маємо бути впевнені, що старим із ними буде безпечно. Якщо мали проблеми з наркотиками чи алкоголем, анкету відкладаємо.
Усі пройшли випробувальний термін. Відвідували старих на свята. Двічі на тиждень купуватимуть для них продукти. Хоча б раз за цей час виводитимуть літніх людей на прогулянку.
Вікторія ГОРТОН, 45 років, архітектор, Лондон:
– Торік багато хто брав відпустки через психологічні проблеми. Компанія не встигла здати проект вчасно. Вирішили працювати над атмосферою в колективі.
Нас відправляли в табори для дорослих по десятеро. Їх організовують для вироблення командного духу. Мене поселили в кімнаті з дизайнеркою. Після кількох конфліктів у офісі навіть не віталися. У кімнаті ледве витримали два тижні. На літак їхали в різних таксі.
Додаткові дні до відпустки давали тим, хто їхав відпочивати з кимось з офісу. Менеджер із вирішення конфліктних ситуацій відстежувала соцмережі. Шукала спільні фото.
З початку року займаємося командними видами спорту. Їздимо на змагання. Недавно виграли матч з футболу в команди дівчат з універмагу. За це отримали премію. У п'ятницю – скорочений робочий день. Потім ідемо в паб чи бар. Раз на місяць за кошт компанії автобус везе всіх на екскурсію.
Частину витрат компенсує уряд. Хочуть виробити стратегію, як найкраще допомогти самотнім.
Віктор ХЕСС, 52 роки, психолог, Манчестер:
– Багато самотніх і серед молоді, і серед літніх. Щороку зростає кількість людей із депресією, тривожними розладами. Робити щось треба комплексно.
Уряд збільшить фінансування тим, хто доглядає за інвалідами. Доглядальник не має змінюватися частіше ніж раз на півроку. Обов'язковими стануть прогулянки і раз на три місяці – походи в кіно чи щось подібне.
Пітер ШЕННІ, 74 роки, пенсіонер, Аберарон:
– Соціальні працівники в нашому місті намагалися відродити садові клуби. Моя дружина вирощувала чудові фіалки й гортензії. Але й вона, і всі її подруги померли.
Нас возять на ярмарки і пікніки. Хороша компанія збирається в середу в пабі. Тоді там дешевша випивка і не пускають нікого молодшого за 50 років.
Моя донька померла 22-річною від пухлини печінки. Запросив жити племінницю з трьома дітьми. Після смерті брата вона залишилася на вулиці. Працює в ательє. Дітям 4 і 6 років. Забираю їх зі школи. Граємося, доки повернеться Фіона.
Ахмед НАРАВАН, 38 років, судово-медичний експерт, Бірмінгем:
– Після розлучення чотири роки тому втратив усіх друзів. На роботі ходив випити з криміналістами, але відділ кадрів це не вітав. Було розслідування, чи не беру поза чергою їхні справи.
Їздив на тренінг для тих, хто не може знайти друзів. Усі завдання виконав на відмінно. Але тренер сказав, що маю надто важкий характер і жорстокі жарти.
На курсах познайомився з жінкою, яка працює в морзі дитячої лікарні. Ми майже рік разом. Дружу з її колегами.
Ненсі КРОУН, 38 років, соціальний працівник, Лондон:
– Працюю з матерями-одиначками. Першу вечірку для знайомств провели в липні. Тоді було дуже мало чоловіків. Але ми мали фінансування на п'ять таких заходів. У вересні поліцейські примусили прийти байкерів. Склалися три пари.
Найскладніше – дівчатам, які народили одразу після школи. Старих подруг розгубили. Більшість виходять тільки в магазин. Часто мають проблеми із зайвою вагою. Не вірять у себе.
У кризовому центрі є безкоштовна програма "10 кроків від самотності". Люди залишають номери телефонів. Їм можна подзвонити будь-коли. Просять прийти на якесь свято чи в гості. Недавно жінка в розпачі сказала, що нікого не буде на похороні сестри. На службі в церкві були 70 осіб. Ніхто не знав покійної.
Вільям СЕДРІК-НОУЛС, 78 років, пенсіонер, Данді:
– Три роки до нас із дружиною на Різдво не приїжджав жоден із шести онуків. Раз на три місяці телефонували й делікатно питали, чи вирішили, хто опікуватиметься нашим будинком у Лондоні. Торік Емілі не стало. Я жити сам не зміг. Спитав дітей і онуків, чи хтось готовий бути зі мною або приходити кілька разів на тиждень. Був не проти, щоб вони чергувалися. Усі відмовились.
Зв'язався з одним із найкращих будинків для самотніх у Шотландії. Моя пенсія не покривала витрат. Продав будинок.
Живемо в окремих кімнатах. Харчуємося в їдальні. Є номери для двох, зала для читання і настільних ігор. Щодня – прогулянки в саду. Можна працювати на городі й фермі. Вперше спробував полювати. Закрутив роман.
За півроку мене ніхто не відвідав. До однієї паралізованої жінки приходить онучка. Двічі на тиждень читає їй. Хочу залишити дівчині тисяч 25 – після смерті.
8 
35413
Коментарі