Рік тому їздив на національний з'їзд Молодіжного союзу Німеччини в Мюнстер.
Це невелике місто неподалік Дюссельдорфа, до якого прибувають літаки з Києва. Коли їхав на залізничний вокзал, квитка на повітряний трамвай не взяв. Електронні каси не працювали, а німці розводили руками, не знаючи, де їх можна придбати. Як на зло, на передостанній зупинці зайшов контролер. Перевірив у всіх проїзні. Коли наблизився до мене, я сполотнів. Пролепетав, мовляв, з України, і не знав, де взяти квиток.
- Так, термінал в аеропорту не працює. Вибачте, таке буває, - сказав контролер і пішов далі.
На вокзалі придбав квиток на найближчий потяг до Мюнстера. Ретельно вирахував колію, бо поїзди зупиняються лише на дві хвилини. Дочекався свого часу, зайшов у вагон. Але вирішив усе ж запитати, чи точно їде до Мюнстера. Виявилося, до Дортмунда. Побіг шукати контролера. Той підтвердив, що поїзд рухається в протилежний бік. У кишені всього 25 євро, на з'їзд запізнююся, а штрафи великі.
Коли контролер наблизився до мене, я сполотнів
- Що ж робити?
- Вам треба вийти в Білефельді. Там дочекаєтеся свого потяга, - порадив провідник і докладно пояснив, як на нього потрапити.
Я так і зробив. Штрафу не стягнули, хоч було за що.
У Мюнстері підійшов до таксистів-турків. Назвав адресу. Спитав, скільки коштує. Але вони почали пояснювати, що від вокзалу туди можна дійти пішки за півгодини. Можна й автобусом від зупинки.
- Вам невигідно брати таксі, - закінчили.
І я пішов пішки.
8 
35413
Коментарі