Держсекретар США Гілларі Клінтон попросила міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова передати іранському керівництву ультиматум: відмова від ядерних розробок - остання можливість запобігти військовій операції проти Ірану. У квітні мають відбутися переговори Росії, США, Німеччини, Китаю, Британії і Франції з одного боку й Ірану з іншого. Обговорюватимуть долю ядерної програми останнього.
Більшість американців підтримують можливий удар по Ірану, за опитуванням Reuters, якщо знайдуть докази, що він розробляє ядерну зброю. За військове втручання висловилися 56 відсотків, проти - 39. Використати всі дипломатичні важелі й по можливості мирно змусити Іран відмовитися від ядерних розробок вимагають 69 відсотків респондентів - за іншими опитуваннями
Джеремі ФРЕТ, 34 роки, військовий, Біллінґз
Після повернення з Іраку я й року не пробув вдома. Одразу вирішив їхати в Афганістан. Мене дуже ображає, коли говорять, що ця війна заради нафти, алмазів чи якихось ще корисних копалин. Думаєте, я ризикував би життям, щоб якийсь дядечко у Вашингтоні поклав до кишені черговий мільярд? США витрачають такі кошти на ці країни, що вони мали б звідти щодня вивозити на мільярд різного добра.
Я їду, бо хочу, щоб моя родина жила в безпеці. Хаос поширюється набагато швидше, ніж демократичні цінності. Якщо весь світ заплющить очі на те, що роблять Ахмадінеджад та іранці, ми не встигнемо й змигнути, як у решті світу вони почнуть запроваджувати свої порядки. У нас тут живуть кілька мексиканців. Не відправляють дітей до школи чи коледжу, а намагаються організувати наркокартель. Ще й погрожують, коли хтось здасть їх імміграційній службі. Я, крім Ірану, ще ввів би війська до Мексики й Венесуели. Думаю, таке рішення не за горами.
Сандра ТЕРОН, 57 років, вчителька, Анкоридж
На Алясці зараз досить важко з роботою. Багато молоді спивається, бо не можуть реалізуватися. Майже всі мають професії, пов'язані з видобутком нафти. Син записався добровольцем до Афганістану, коли його першій дитині був місяць. Побачив, як дружина вирізає з газети талони на дитяче харчування, в якого за тиждень закінчиться термін придатності. Сказав, що його родина не має так жити.
З дітьми спілкувався через Skype. Їм важливо, щоб тато їх похвалив - так Елісон виховує. Минулого тижня йому дзвонив полковник і сказав готуватися, якщо хоче знову їхати. Але Колін і так не припиняв бігати щоранку й двічі на тиждень ходити до тренажерного залу. Щодня зідзвонювався з хлопцями, з якими разом служив. На хрестини до онуки в грудні приїхав увесь його загін. Ми не могли намилуватися цими чоловіками у формі.
Елісон боїться, що Колін загине, але бачить, що він не може реалізуватися поза армією. Іран, Африка, Ірак, Росія, Китай - для нього немає значення.
Мак РАЙТОН, 41 рік, колишній брокер, Нью-Йорк
Моя дружина загинула 11 вересня. Її тіло так і не знайшли. Востаннє вона дзвонила мені з підземного паркінгу. На молебні я поклявся їй: зроблю все, щоб такого більше не сталося. Чотири роки відслужив у Багдаді, ще два в Афганістані. Там втратив ліву руку.
Я не шкодую, що поїхав туди. В Іраку довелося вчити дітей елементарному - користуватися туалетним папером, правильно мити руки. У місцевому медпункті не дезінфікували нічого. А коли ми їхали звідти, трьох підлітків батьки відпустили навчатися. Мо, 18-річний хлопець, мріяв повернутися й організувати школу. Попросив, щоб наступний загін привіз 20 примірників "Робінзона Крузо". Коли ми прибули, наступного дня розстріляли жертву зґвалтування. Ми не змогли нічого зробити, бо не зрозуміли, що відбувається. За два роки ще одна жертва, 20-річна жінка, прийшла в наш медпункт і попросила вивезти її, бо вдома вона приречена. Доки там відбуваються такі речі, потрібні миротворці.
Думаю, з Іраном давно слід розібратися. Зараз це найнебезпечніша ядерна країна у світі. Щоб підтримати лад усередині, Ахмадінеджад шукатиме уявних зовнішніх ворогів. Це будуть або США, або Ізраїль. Досить напружена ситуація з Північною Кореєю, але я сумніваюся, що там підуть на радикальні кроки.
Айворі СТОУН, 61 рік, тренер, Атлантік-сіті
Коли двом моїм учням запропонували місце в олімпійській збірній із важкої атлетики, вони повідомили мені, що два тижні тому завербувалися до армії. Для мене це був шок. Не знаю, хто їх переконав, але вони не слухали ні батьків, ні мене.
Один відслужив вісім років і повернувся. Зараз отримує пенсію, допомагає мені тренувати дітей, веде скаутський гурток. Кілька разів на рік має нервові зриви. Його дружина розповіла, що боїться тоді залишатися сам, постійно плаче. Він відмовляється йти до психоаналітика, тому Лілі мусить розбиратися сама. Другий загинув десь за півтора року. Приїхала порожня труна. Я досі не можу собі пробачити, що тоді не відмовив їх. Гинуть достойні молоді хлопці, а в цій країні залишаються тільки наркомани й нероби.
Роуз ГЕМБЛ, 34 роки, соціальний працівник, Нью-Йорк
Зараз не найкращий час починати нову війну. На Волл-стріт ніяк не вщухнуть протести, багато соціальних пільг скасували. Нові витрати на армію можуть спричинити бунт серед населення. Американці надто розбещені. Усі звикли, що навіть коли нічого не робиш, держава забезпечить тобі більш-менш нормальне життя. Мені почали погрожувати, коли я порекомендувала більше не платити допомоги кільком родинам. Там дорослі по три-чотири роки не працюють, удома брудно, діти ледь уміють читати. А вони це сприймають так, ніби не отримуватимуть виплат по безробіттю, бо США хочуть боротися за мир у всьому світі.
Хосе ІБАНЬЄС, 73 роки, ветеран В'єтнаму, Саннівейл, Каліфорнія
Так, війни огидні, брудні, вони приносять багато страждань. Але вони потрібні. Особливо такій великій країні, як наша. Щоб убезпечитися від нападу, треба напасти першому. Штатам це вдається і я гордий за свою країну. Наші солдати допомагають здебільшого молодим демократіям. Хто їх захистить, як не ми?
Хоча хворих на голову й серед наших солдатів вистачає. Я був шокований, коли почув, як хлопчина в Афганістані вийшов за територію бази й розстріляв жінок і дітей. Але я розумію, чому так сталося. Це людина, хвора через війну. Він утомився від крові й болю. Спочатку на війні дуже важко. Знаю з власного досвіду. Я потрапив у В'єтнам 25-річний. До цього працював інженером. Попервах від калюж крові мені тьмяніло в очах, від крику закладало вуха. Але з часом звикаєш, стаєш менш чутливий до цих речей. Смерть сприймаєш як належне. За війну розплатився родиною. Повернувся з розхитаними нервами. Дружина не витримала й покинула мене, забрала дітей.
І все одно, я підтримую військові втручання США де б то не було. Від цієї практики треба відмовлятися поступово, щоб ніхто не подумав, що ми слабаки. Бо на таких завжди нападають.
Джимі, 45 років, гітарист, Купертіно, Каліфорнія
Останнім часом арабський світ знахабнів. Тільки й новин, що про екстремістів. Американці рятують світ від таких, як вони. Мусульмани стають дедалі категоричніші. Коли щось не по-їхньому - вбивають, ґвалтують. Не мусульмани для них не люди. Хтось їх нарешті має зупинити. От у Сирії, наприклад, диктатор гнобить і вбиває свій народ. Їм треба допомогти. А хто це зробить, як не ми, найсильніший народ у світі?
Солдата судитимуть за вбивство жінок і дітей
10 березня вночі американський солдат у афганській провінції Кандагар розстріляв 16 селян, більшість - жінки й діти. Солдата арештували, доправлять у США й судитимуть. Підозрюють, він мав психічні відхилення після того, як був поранений у голову в Іраку. Винного можуть засудити до страти, не виключає міністр оборони Леон Панетта.
Після цього випадку, за даними Reuters, 61% опитаних американців вимагають вивести війська з Афганістану негайно. Лише 20% підтримують військову присутність там. Вона триває з 2001-го, після терористичних атак 11 вересня в Нью-Йорку. Тоді за вторгнення в Афганістан були понад 90% респондентів у США. Відтоді в Афганістані загинули майже 2 тис. американців.
У березні 2003-го американські війська вторглися в Ірак під приводом, що там нібито розробляли зброю масового знищення. Цей крок підтримували 47-60% американців. 2010-го, коли з Іраку вивели останню американську бойову бригаду, 64% вважали, що війну не варто було починати. За вісім років там загинули близько 4,4 тис. американських солдатів.
"Я ніколи не заперечую, що США вводять кудись війська заради прибутку. Я кажу: так, нафту везуть додому в каністрах. Солдати хочуть відібрати весь опіум, щоб кожен привіз додому хоч торбинку. А теракти попереджають, бо кожен хоче попутно захопити ще й кількох афганських дітей"
Джон АЛЛЕН, американський генерал, командувач міжнародних сил у Афганістані
3 
1
Коментарі