- Рідні скучили. В Україні живе мама, двоє синів, невістки, онуки. Всі звикли до моїх відлучок, але завжди зустрічають дуже радо. Родина в нас дружна, - розповідає 50-річна киянка Ольга Михайлова.

Минулої середи о 16.40 вона проходить прикордонний контроль, іде в загальну залу Бориспільського аеропорту. Там її зустрічають 29-річний син Віктор і 5-річна онука Ліза. До Києва повернулася після шестимісячного перебування у США.

- Дітям привезла одяг, наклейки, книжки, марципанові цукерки. Ліза подарувала мені жовту троянду, а син приготував торта. Виклав його вдома на вишитий рушник, зверху кремом написав - "Ура, бабушка приехала!".

Собі й рідним зі Штатів привезла гірські лижі. Катаються разом із невісткою та онукою з лижної гірку біля Вишгорода під Києвом.

Наші смикають мотузку й одразу біжать до дверей. Хоч до зупинки ще їхати і їхати

Кілька років тому Ольга Василівна виграла американську Green Card. До США їздить без візи, легально працює. Живе там до року, потім повертається. Каже, в Америці добре, але тягне в Україну. Бо родина важливіша за достаток.

Із України в Штати возить коньяк і шоколадні цукерки.

- Американці дуже законослухняні. Але, як і ми, перебігають дорогу на червоне світло, якщо поблизу нема поліції. Люди однакові в усьому світі.

Перші два роки її найбільше вражали широкі й рівні хайвеї. Багато фотографувала американські дороги, показувала їх рідним.

Ольга Василівна каже, що навчилася безпомилково впізнавати українця чи росіянина на вулицях американських міст.

- У нас інші погляди, жести, рухи, поводимося інакше. Американець в автобусі, аби вийти, смикає мотузочку. Водій отримує сигнал, зупиняється. Тільки після цього він підведеться й піде до дверей. Чекатимуть усі. Наші смикають мотузку й одразу біжать до дверей. Хоч до зупинки ще їхати і їхати.

Досі не розумію, чому вони так одягаються. Униз - светр, на нього зверху - футболку. Потім - майку. Виходить як-небудь. Штани носять широкі, щоб не заважали ходити. Футболки - на кілька розмірів більші. Сорочки - навипуск. У нас сорочки заправляють у штани, - каже Ольга Михайлова.

У США киянка повертатиметься через рік.

- Літати через океан страшно. Намагаюся користуватися надійними, іноземними авіакомпаніями. Якось летіла вітчизняною авіалінією, літак скреготав, як бричка. Щоразу перед польотом кажу: "На все Божа воля".

×