середа, 03 жовтня 2012 20:23

Одна людина вважає іншу своєю власністю

  Південноафриканський тенор Йоган Бота в ролі ревнивця Отелло під час репетиції у Віденській державній опері 20 жовтня 2006 року
Південноафриканський тенор Йоган Бота в ролі ревнивця Отелло під час репетиції у Віденській державній опері 20 жовтня 2006 року

Від 10 до 20 відсотків подружніх пар в Україні розпадаються через ревнощі, каже столичний сімейний психолог Юрій Калашніков. Чому ми ревнуємо? Навіщо? На які вчинки штовхає нас це почуття?

Галина ПИЛЯГІНА, 48 років, доктор медичних наук, професор кафедри дитячої, соціальної та судової психіатрії Київської медичної академії післядипломної освіти імені шупика:

– Чоловічі ревнощі агресивніші: жорсткий кон­троль, інколи з фізичним чи психологічним насиллям. Жіночі емоційніші: сльози, істерики, претензії.

Ревнощі виникають, коли одна людина вважає іншу своєю власністю. Ревнивець висуває певні рамки дозволеного для об'єкта кохання. Він не має права вийти за них без погодження з партнером. В основі ревнощів лежить страх втратити кохану людину. На початку стосунків це може маскуватися проханнями з кимось не зустрічатися, чогось не робити. Потім це переростає у вимоги. Ревнивець часто вибачається за надмірне бажання стежити за партнером, але кон­троль від цього не слабшає.

Такі люди завжди мають серйозні психологічні проблеми. Головна – невпевненість. Вони не довіряють собі й проектують це на партнера. Доки ревнивець контролює його, усе нормально.

Шлюби багатих часто будуються за принципом: можна купити яхту, значить, можна купити і дружину

Причини ревнощів коріняться в дитинстві. Їх породжують неправильні стосунки між батьками й дітьми. Часто мати є подружкою доньки, вони багато часу проводять разом. Коли донька виходить заміж, її чоловік стає їхнім умовним суперником. У результаті виявляється, що жінка не будує стосунки з чоловіком, а продовжує розвивати їх із матір'ю.

У дітей ревнощі найчастіше проявляються з появою нового члена в сім'ї: коли батьки розлучаються і батько або мати вдруге одружуються. Або як народжується менший братик чи сестричка. Найважче це переносять діти 2–5 років. У старшому віці вони мають уже свої інтереси, тому новий член сім'ї травмує не так сильно. Але якщо мати більше часу приділяє молодшій дитині, проблеми неминучі. Старша може почати пісяти в ліжко, бо так робить її молодший брат, до якого мати уважніша. Або копіює малюка, наприклад, закатує істерики.

Під час знайомства ревнивців не видно. Вони дозволяють партнерам зустрічатися з друзями, затримуватися на роботі. Та після одруження тактика поведінки змінюється. Дружина стає для такого чоловіка власністю. Буває, ревнощі не проявляються до народження дитини. Після чоловік відчуває менше уваги з боку дружини. Через це довше затримується на роботі, заводить нових друзів або чимось захоплюється. Дружина починає ревнувати: вона прив'язана до дитини, а чоловік постійно на роботі.

Ревнивців більше серед людей із високим соціальним статусом. Їхні шлюби часто будуються за принципом: можна купити яхту, значить, можна купити і дружину. В таких родинах панує не партнерство, а стосунки "роботодавець-працівник".

Одна жінка розповідала, що чоловік найняв приватного детектива, щоб той цілодобово стежив за нею. Інший поставив у телефон програму, що визначала місце перебування дружини. Телефонував їй щодня по 50 разів.

Треба розрізняти ревнощі та заздрість

Девід БАСС, 59 років, професор факультету психології Техаського університету, США:

– Якось запитав колег, чому не досліджують ревнощі. Відповіли, це не "первинні" емоції, а суміш інших "базових" – гніву, страху й печалі.

Що ретельніше я досліджував ревнощі, то більше переконувався, що ці висновки передчасні. Ревнощі мають глибокі еволюційні корені. Вони не менш базові, ніж страх чи лють. Варто розрізняти ревнощі й заздрість. Чоловік може заздрити іншому, у якого красива дружина. Тут заздрість спрямована на людину, яка володіє тим, що він хоче. Чоловік, у свою чергу, може ревнувати, коли бачить, що його красуня-дружина проявляє інтерес до іншого. Заздрість означає користолюбство, злобу і неприязнь, скеровані на того, хто має щось, чого бажає інша людина. ­Ревнощі ж проявляються зі страху втратити через суперника те, що вже маєш.

Із ревнощами пов'язано багато міфів:

1 Ревнощі – суспільна риса. Людина емоційно сприймає все, що стосується її виживання. Бажання контро­лювати сексуальну поведінку партнера є наслідком суспільних правил.

Згідно з цим аргументом, суспільство присвоює чоловікам і жінкам відповідні ролі й поведінку. Змушує пильнувати своїх партнерів. Оскільки суспільні правила довільні, то в різних культурах вони можуть варіюватися. Тоді треба знайти таке суспільство, де чоловіки ревнують, а жінки – ні. Чи навпаки. Якби таке суспільство існувало, ревнощі в певних спільнотах були б абсолютно відсутні.

2 Ревнощі – ознака капіталістичного суспільства. Ревнивець вважає свого партнера своєю власністю.

Якщо ця теорія правильна, виходить, люди, які живуть у соціалістичному, анархічному чи диктаторському суспільстві, не повинні ревнувати взагалі.

3 Ревнощі властиві незрілим людям із низькою самооцінкою.

Отже, зрілі мають високу самооцінку та психологічну стійкість і не ревнують? А того, хто ревнує, будь-який психолог може вилікувати.

4 Ревнощі – форма патології. Гострі її прояви – результат проблем із психікою.

Якщо це так, то вилікувавшись від психічних хвороб, людина ніколи не ревнуватиме.

Із книжки "Небезпечна пристрасть: чому ревнощі так само необхідні, як кохання і секс"

 

Зараз ви читаєте новину «Одна людина вважає іншу своєю власністю». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі