- Я народився комуністом, бо так захотів Бог, - каже знайомий. - 3-річним він ставив батькам такі запитання, що вони не знали відповідей. А у школі вчителів задовбував загостреним відчуттям справедливості.
Євген - молдаванин. За радянських часів кар'єру зробив у південному українському містечку. Спочатку очолив міську комсомольську організацію, а потім його обрали другим секретарем міськкому партії. Мріяв стати першим, але завадили ГКЧП і заборона Компартії.
Євген пішов на завод, який невдовзі розвалився. Кілька років ніде не міг влаштуватися, бідував із дружиною і сином. Якось навіть заходив до місцевої редакції, питав, чи не потрібен вахтер або охоронець.
Потім подався до Кишинева. Пару років тому повернувся. Розповів, що працював чиновником в уряді Молдови, а тепер вийшов на пенсію.
Відновився в Компартії України і невдовзі вдруге в житті став другим секретарем. Щоправда, тепер у місті не сім тисяч комуністів, як колись, а всього 200.
Нещодавно Євгена обрали першим секретарем. Його попередник попросився у відставку за станом здоров'я - йому майже 80 років.
Зустрілися з Євгеном на ювілеї у спільного друга. Він лаяв нинішні капіталістичні часи і хвалив комуністичні, коли "всім жилося добре".
- Комуністи все одно візьмуть владу. - каже.
- А хіба вони її втрачали? - здивувався я. - Там же всі колишні номенклатурники.
- То зрадники! - відрубав Євген. - У них ні совісті, ні моралі.
У якийсь момент він глянув на годинник і заспішив.
- Посиди ще, - умовляв господар.
- Мене чекає… - Євген запнувся, - одна молода особа.
- А вона роздягається по-комуністичному? - вихопилося в мене.
- Усі дівчата роздягаються однаково, - відповів Євген.
8 
35413
Коментарі