Четвертий рік рейтинг країн за рівнем щастя населення очолює Фінляндія. З 2012-го таке дослідження проводить "Мережа рішень сталого розвитку" під егідою Організації Об'єднаних Націй. У списку – 153 країни. У першій десятці з неєвропейських тільки Нова Зеландія. На останній позиції – Афганістан
Люк САУСА, 45 років, соціолог, Токіо, Японія:
– Торік не мали можливості спілкуватися з людьми наживо. Розробили анкету, вдосконалили її, – пояснює особливості цьогорічного рейтингу. – Несподіванкою стало те, що загалом позиції не просіли. Раніше на рівень щастя впливала стабільність у країні й компетентність влади. Зараз професійні уряди краще впоралися з пандемією. У людей є відчуття, що все під контролем. Опитувані в Індії були нещасливі, бо в них обмеження запроваджували без логіки та контролю. Фермери залишилися з непроданим урожаєм, ціни зросли, багато людей втратили роботу. Традиційно на рівень щастя впливають власна економічна ситуація, наявність сім'ї і друзів, психічне здоров'я.
Хельга ФІТЦ, 42 роки, офтальмолог, Відень, Австрія (9-те місце):
– Мати 18 років лікувалася від раку. Останні два було важко. У лікарні їй не подобалося, але вдома забезпечити догляд ми не могли. У мене народився малюк торік перед пандемією. Тоді ж лікарі сказали, що мати не протягне й року. З метастазами в легенях і печінці вона одужала від коронавірусу, але за три місяці в серпні її не стало.
У вересні зловила себе на відчутті тотального щастя. Дитина почала ходити. Я перестала здригатися від кожного дзвінка через страх почути, що мати померла. Чоловік пішов до іншої. Їхні стосунки тривали сім років. У той день мене викликали на роботу. Привезли дитину з сильною травмою ока. Нам вдалося ювелірно дістати осколок. Зір зберегли. Я сиділа на терасі й раптом зрозуміла, що все буде добре.
У мене були жахливі стосунки з сусідкою. Конфліктували через нашого собаку, її дерево. Вона думала, ми робимо щось, аби воно в'януло. Два роки тому вона хотіла завести каченят. Рік ми не віталися. Підозрюю, нам продали будинок дешевше, щоб переїхати подалі від неї. У січні сусідка попросила допомогти з приготуванням їжі. Після коронавірусу не могла стояти, їй паморочилося в голові. Ми з сестрою доглядаємо її. На день народження подарувала мені пляшку вина зі свого весілля. Йому 64 роки.
У березні отримала щеплення, бо маю нічні чергування в лікарні.
Саміна аль-НАССХАБІ, 30 років, вчителька, Кабул, Афганістан (153-те місце):
– Брат зник у 16 років. Ми підозрювали, що має проблеми з наркотиками. Шукали. За рік з'ясували, що він був кур'єром і вкрав гроші. Бойовики взяли в рабство. Запропонували нам викупити його за 5 тисяч доларів. Доки ми зібрали гроші, ціна виросла вдвічі. Так тривало чотири роки. Торік у січні вимагали 50 тисяч.
У липні мені подзвонили. Бойовик сказав, щоб винесла всі гроші, які маю. У будинку ми тримали 2 тисячі. Я віддала, а непритомного брата викинули з фургона. На ньому не було живого місця.
Два тижні Салех був непритомний. У лікарні казали, що мав забій головного мозку, гематому на печінці, поламані ребра. Його переїхали машиною. Але в крові не було наркотиків.
Реабілітація триває. Салеху складно адаптуватися до життя. З його відновленням допомагає нідерландський фонд. Але я вперше за п'ять років можу дихати на повні груди. Щаслива, що мати дожила до цього дня.
Двічі на тиждень зустрічаюся з жінками, які шукають викрадених чи зниклих рідних. У цій групі ми перші, кому вдалося повернути родича.
Патрісія ВЕЛЛГЕН, 38 років, косметолог, Веллінгтон, Нова Зеландія (8-ме місце):
– Позаторік успадкували будинок подруги моєї свекрухи. Чоловікової матері вже сім років немає, але ми підтримували стосунки з тією жінкою. Провідували її в лікарні, забирали на сімейні свята.
Будинок далеко від міста. Там залишилися столярна майстерня й оранжерея. Ми збиралися продати його. Тричі приїжджали потенційні покупці, але їх відлякували відстань і ціна.
Коли оголосили локдаун, я зайнялася науковою роботою. За оренду кабінету можна було не платити. Допомога від уряду покривала поточні витрати. Ми не чіпали заощадженнь. Спочатку думали, що оселяємося в будинку тимчасово. Але повертатися в місто не хочемо. Діти вчаться вдома. Чоловік має дистанційну роботу. Я виїжджаю працювати повні два дні.
Онні ЯРВІНЕН, 43 роки, інженер, Гельсінкі, Фінляндія (1-ше місце):
– Важко було рік не бачити родичів і друзів. Хтось із нас весь час був або хворий, або в групі ризику. Раз на тиждень зідзвонювалися.
Під час карантину щотижня готували страву нової країни. Домовлялися з друзями куштувати під час відеочату.
Мої батьки одужали після коронавірусу. Тато був у критичному стані. Тесть переніс недугу легко.
Банк погодився дати кредит на будинок. Чекали цього три роки.
123-тє місце – між Намібією і Лівією – посідає Україна в рейтингу щасливих країн
3 
35413
Коментарі