– Як розпався СРСР, поклав погони на стіл і пішов з армії, – розповідав Віктор Олександрович три роки тому.
Дядько знайомого Олега дев'ять років служив у радянській армії. Був пілотом винищувача, мав звання майора. Після 1991-го повернувся до Києва. Відмовився йти в українське військо.
– Вирішив, що досить мені солдатчини. Пішов працювати далекобійником. Із російськими товаришами по службі всі зв'язки порвав після 2014-го. У телефонних розмовах прямо їм сказав: "Ви – окупанти!" Я завжди говорю прямо, називаю речі своїми іменами. Росія зі своїми громадянами для мене вмерла.
Днями списуюся з Олегом. Цікавлюся, як у нього справи.
– Усе стабільно. Лише з дядьком контакти порвав, – розповідає. – Торік через пандемію він втратив роботу шофера в будівельній компанії. Тикався по вакансіях, але всюди відмовляли через вік. Не придумав нічого кращого, як попросити допомоги в давніх російських друзів. Багато з них досі у війську на солідних посадах. Закінчилося все тим, що поїхав у РФ. Оформлює паспорт. Десь при штабі працюватиме. Не витерпів і написав йому у скайпі повідомлення: "А як же твої принципи?"
– А він що? – питаю.
– Сита старість дорожча.
Коментарі
9