Потрібен привід

– Телевізор точно не в тебе? Підозрюю, що ховаєш, – каже сусід Михайло.

Він випиває останні кілька років. Утратив роботу. Почав виносити речі з дому. Продав мікрохвильовку, морозильну камеру, тостер. Перед 8 березня його мати забрала з квартири телевізор. Михайло впевнений: ховає у сусідів.

– Віддай. Завтра свято, а я навіть кіно чи новини подивитися не зможу. Інтернету немає. Скучно, – говорить. – Мати задовбала. Наче я якийсь злодій. Так, продавав раніше техніку. Але ти ж подивися на ситуацію в країні. Народ бідний, кожен виживає, як може. Брехня, що на горілку діставав гроші, на їжу. А телевізор і не думав чіпати. Це – святе.

У мене немає, пояснюю. Михайло розчаровано махає рукою.

За тиждень із його матір'ю їдемо у ліфті. Розповідаю про розмову з сином.

– Телевізор у сестри сховала. Досі там, – відповідає жінка. – Я колишній директор будинку культури. Сина інтелігентом виховувала. Совісний і не з тих, хто п'є просто так. Йому привід потрібен. Без нього чарку в руки не візьме. А телевізор цих приводів дає хоч відбавляй. Надивиться на Порошенка та Гройсмана – й біжить за пляшкою: "Державу до краю довели, виродки! Хіба з такою владою можна тверезим лишатися?" От я джерело цих приводів і прибрала. Радіо не слухає.

– Допомагає? – питаю.

– Так. Досі тверезий