– А ти зі сторони молодого чи молодої? – спитав мене Колюня.
– А фіг його знає, – відповів я.
На тому весіллі я знав тільки чотирьох людей – наречену, старшу дружку і двох ведучих – Олександра й Василя. Тому вінчання відвідав "для галочки", а на фотосесію у парк не поїхав. Зате до ресторану заявився раніше за всіх. Доки Олександр налаштовував мікрофони, випив із Василем по пляшці пива.
– Ну ти там не скучай, – сказав він.
Колюня помітив мене одразу. Після першого тосту запропонував негайно повторити.
– Хороший коньяк. Не треба, щоб простоював, – пояснив.
Коли випили вп'яте, Колюня почав залицятися до дами, яка сиділа з іншого боку. Усіх запросили до танцю. Я вийшов на вулицю. Василь курив і розповідав анекдот старшому дружбі.
– Ти що, образився? – Колюня вибіг на вулицю. В одній руці тримав два бокали з коньяком, в другій – тарілку із закусками. – Розслабся, я своїх на самоті не лишаю.
Він витягнув із кишені цигарку, підпалив і запхав у рот протилежним від фільтра боком.
– Хочеш, покажу паровоз? – і подув густим білим димом в обличчя Василеві.
До другого танцю Колюня встиг розповісти мені про місце народження, навчання у школі та університеті, невдалий досвід роботи й заплутані стосунки з двома колишніми дівчатами.
– Жизнь – це така штука, що ніколи не знаєш, чого чекати завтра, – примовляв, допиваючи черговий бокал коньяку.
Опівночі розділили коровай. Гості почали розходитися. Мій новий друг сказав, що побуде з нареченими. Я пішов із ведучими до кафе випити пива. Коли повернувся додому, Колюня встиг додати мене в друзі у всіх соцмережах.
"Дякую за гарний вечір, – написав. – Я уже в ліжку".
Більше ми ніколи не бачилися.
1 
1
Коментарі