Український глядач хоче впізнавати на екрані реальність — режисер Микита Лиськов

 

Гран-прі цьогорічного фестивалю українського короткометражного кіно "Відкрита ніч. Дубль 22" завоював анімаційний фільм "Кохання" режисера Микити Лиськова. Отримав грошову винагороду 100 тис. грн.

14-хвилинний мультфільм розповідає про Дніпро - рідне місто постановника. Складається з кількох сюжетів. Історії розказуються мовою символів і звуків. Стрічка створена за підтримки Держкіно.

‒ Цей фільм - моє враження про останні п'ять років після Майдану, - каже режисер Микита Лиськов. - Відбувався в Києві, а у Дніпрі такого майже не було. Для мене першим символом Революції гідності було знесення пам'ятника Леніну, що стояв у нас на площі. Я розумів, чому люди це роблять. Але у фільмі хотів показати погляд зі сторони. Раптом ні з того ні з сього люди зібралися навколо Леніна і зруйнували його. Це стає каталізатором усіх інших процесів. Я зробив інтерпретацію через анімацію подій, які відбувалися в місті.

Які ваші враження від перемоги та фестивалю загалом?

‒ Думаю, я зіграв на тому, що анімація нарешті стала говорити на дорослі теми. Багатьом сподобалося, бо цього бракує. Всі стомилися від того, що анімація - це дитячий жанр.

Фестиваль асоціюється лише з хорошими, ностальгійними спогадами. Свій перший мультфільм я зробив на першому курсі Київського університету імені Карпенка-Карого 12 років тому. Тільки "Відкрита ніч" показала його. Цей фестиваль був рятівним колом для тих, хто хоче демонструвати своє кіно. Єдиний, на підтримку якого можна було розраховувати.

За ці 12 років українське кіно сильно розвинулося. За ігрове мені абсолютно не соромно - з'являються фільми гарної якості. А от анімація залишилася такою закомплексованою, якою й була раніше. Досі не виходить на рівень авторського кіно.

З чим це пов'язано?

‒ Гадаю, так склалося історично - анімація була затиснута ще з радянських часів. У нас вона не асоціюється з чимось вільним, де можна виражати свої емоції. Зараз це змінюватиметься. Бо люди їздять у Європу, відвідують фестивалі, дивляться сучасну анімацію.

Наприклад, абстрактна анімація у нас з'являється тільки зараз. А в Європі та Канаді з неї взагалі починалася вся анімація. Це форма мистецтва.

У чому для вас унікальність анімації?

‒ Дозволяє повністю контролювати процес. Тут режисери повністю контролюють акторів - тому що вони їх малюють. Звук, бо він створюється з нуля, а не записується під час зйомок. До того ж анімація - дуже сконцентрований жанр. За 14 хвилин я зумів розповісти стільки, скільки вистачило б на повнометражний художній фільм.

Я вважаю, що короткий метр - ідеальна форма. В ігровому кіно - не зовсім. Там короткометражки - це зазвичай перші кроки, які роблять режисери. Потім стараються створювати повнометражне кіно. А для анімації ідеально. Швидко, глядач не стомлюється, йде насичене подання інформації.

Над мультфільмом "Кохання" ви вперше працювали не самостійно, а з командою - з художником, аніматором, композитором, звукорежисером, продюсерем. Як це відрізнялося від попереднього досвіду?

‒ Такий фільм я точно не міг би собі дозволити створити один. Те, що я зробив за рік у команді, сам робив би чотири. Це чудовий досвід. Водночас, звісно, обтяжувала наявність дедлайну. Коли робиш один, такого немає. Обтяжувала відповідальність - що будуть люди, перед якими повинен звітувати. Це було важко емоційно. Але все пройшло добре. Ніхто ніяк не давив і не впливав на мої ідеї та сюжет. Я був абсолютно вільний.

До того ж попередні мої стрічки були показані тільки на українських кінофестивалях. Європейські їх не брали. Мабуть, не достатньо цікаві чи якісні для них. У "Кохання" фестивальне життя дуже насичене. Фільм вже показали у Хорватії, Франції та Польщі. Незабаром - у Косово та німецькому Лейпцигу. Зараз чекаю на відповідь від фестивалю в канадській Оттаві.

Як з'явився задум стрічки?

‒ Я дивився українську анімацію та кіно загалом, і мене весь час дратувало, що автори дистанціюються від реальності. Мені здається, українському глядачу хочеться впізнавати на екрані реальність. Тому я старався надихатися рідним Дніпром. Використовував документальні матеріали - фотографії, написи й рекламу на стінах, реальні історії, розповіді друзів. Багато глядачів упізнають знайомі елементи, а хто не знає, почнуть цікавитися. Впізнають люди з інших міст і навіть країн. На кінофестивалі у французькому Ансі до мене підійшла дівчина і сказала: "У моєму районі теж дуже все схоже відбувається". Вийшло так, що суб'єктивна історія стала в якихось моментах об'єктивною.

Я виріс у спальному районі міста. Добре знайомий зі своїми героями, умовами життя людей. Спальні райони - ніби й частина міста, але це окремий, зациклений на собі світ. Там багато абсурду й дурниць відбувається. Найбільша проблема - централізація культури. У столиці відбувається дуже багато подій - перенасичення. Люди не встигають їх відвідувати. В інших містах сильно бракує культури. У спальних районах тим паче. Дніпро - велике місто, тут живе мільйон людей. А культурні події можна перелічити по пальцях.

Якщо є культура, обмін ідеями на рівні мистецтва, то люди починають збагачувати свій погляд на життя. А коли немає, вони перебувають під владою ЗМІ.

Чому обрали таку назву мультфільму?

‒ Назва "Кохання" працює на контрасті. Слово асоціюється з високодуховним почуттям, довірою. А в фільмі цього немає. Ми живемо у стані, коли нам обіцяють, що от зараз буде все добре, а цього не стається. Мені хотілося показати процес, у якому перебуває вся наша країна. Все постійно змінюється. Розгубленість, невпевненість у завтрашньому дні. Ніхто не знає, чим усе це закінчиться, чи знайдемо вихід і чи налагодимо наше суспільство.

На всі проблеми в мультфільмі дивився крізь призму чорного гумору. Можна розмовляти на серйозні теми, використовуючи сміх. Так легше достукатися до глядача.

На що витратите виграш?

‒ Гроші, які я отримую за перемогу на фестивалях, дають мені вільний час, щоб займатися не комерцією, а своїми фільмами. Цей виграш дасть мені змогу розробити сценарій для наступної стрічки. Гроші дають час на мистецтво. Щоб зробити цікаве авторське кіно, треба повністю перебувати в ньому, не робити паралельно з цим нічого. Принаймні для мене так. Останні пару років вдається. Буду сподіватися, що так і буде продовжуватися.

Як сьогодні можуть себе реалізовувати молоді режисери?

‒ Зараз ситуація покращилася, тому що з'явилося держфінансування. Якщо є гроші, є й кіно. Це витратне мистецтво. Молодим авторам я б радив не опускати рук. Робити фільми самим, постійно розвиватися.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фільм "Гуцулка Ксеня" покажуть у Японії

×