У фільмі "Безславні кріпаки" Шевченко читає вірші в перервах між боями на мечах

 

Мені цікаво, коли в ідеї є якась провокація.

Про це каже режисер Роман Перфільєв. Розповів Gazeta.ua про пригодницький комедійний бойовик про Тараса Шевченка "Безславні кріпаки".

Дія відбувається 1844 року. Рятуючись від переслідування імператора Японії, на територію України потрапляє самурай. Випадково знайомиться з молодим Шевченком. Вирішує навчити прийомам традиційних японських бойових мистецтв. Разом герої починають боротися за свободу українського народу, за сюжетом.

Слоган фільму - "Катана, пістоль і сталеві вуса". Виходить у прокат 24 грудня.

Ви казали, що в Україні такої продукції ще не було і це одна з найбожевільніших концепцій в історії українського кіно.

‒ Показуємо Кобзаря із зовсім нового ракурсу. Шевченко-самурай – хіба не звучить божевільно? Це експеримент, поєднання непоєднуваного. Я намагався зробити класне за драматургією кіно із цікавими сюжетними твістами, гарною постановкою, міксом культур і жанрів.

Як у вас з'явилася ця ідея?

‒ Виникла під час Революції гідності. Коли побачив, яким Шевченко постає на плакатах українських художників. У незвичних іпостасях байкера, хіпстера, космонавта або Будди. Спостерігав ці малюнки на стінах на Майдані, а потім і в мережі. Усі ці образи надихнули мене поглянути на поета по-іншому, створити концепцію, де Шевченко буде самураєм. Хотів надати герою епічного пафосу. Вирішив, що саме образ самурая найкраще розкриває цей задум. До того ж завжди цікавився японською культурою, зокрема самурайською. Мені здається, вона добре римується з українською, з її ідеєю національно-визвольного руху.

Яким постає Кобзар у фільмі? Наскільки відрізняється від реального?

‒ "Безславні кріпаки" - це мультижанрова історія. Бойовик, трилер, чорна комедія. Але передусім історична фантастика. У цьому жанрі можу робити майже все, що хочу. Ніяк не прив'язувався до реальних подій. Це давало мені великий спектр творчих інструментів, якими можу користатися, щоб максимально наповнювати сюжет різними креативними ходами і режисерськими фішками.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фільм "Пофарбоване пташеня" вразив жорстокістю

У мене навіть біографія Шевченка вигадана. Йому 30. Він кріпак. Має роман із кріпачкою іншого пана – Марією. Вирішують тікати з неволі, однак їх ловлять мисливці-головорізи. Тараса кидають у барак до інших утікачів. А кохану відводять назад до Яромира, якому вона належить. Тож мета героя, його сверхзадача – визволити дівчину від пана-садиста.

Шевченко зустрічає на своєму шляху самурая Акайо, який вчить його боротися фізично проти панщини. Але й у самурая є своя мета. Має викрасти в того ж пана катану свого майстра. Того вбив японський феодал Харімото. Прибуває в Україну робити бізнес із Яромиром. Привозить опіум в обмін на українських дівчат. Дарує Яромиру родову зброю майстра Акайо.

Тарас та Акайо мають спільну ціль – пробратися до садиби пана й забрати те, що не є його власністю. За допомогою пістолів і самурайського меча Тарас карає поганців, рятує кохану, а в перервах між боями зачитує в кадрі деякі рядки з "Кобзаря", якого пише протягом розгортання сюжету.

Ви хотіли освіжити, олюднити образ, але не надто радикально.

‒ Я міг би зробити, щоб Шевченко вбивав усіх катаною і омивався кров'ю ворогів. Малював би нею картини. Тобто це було б більш радикальне, експлуатаційне кіно у стилі Роберта Родрігеса. Але ми не пішли настільки далеко.

На екрані гіперболізований образ, але не карикатурний. Ми хотіли трохи похуліганити, але не забувати, щоб Шевченко сприймався як людина. Тому кохає, має почуття гумору, зазнає лупцювань від людей пана. Це не Мачете, якому безупинно ріже всіх наліво і направо.

Чи вважаєте свою кіноверсію Шевченка супергероєм?

‒ Супергерой – той, хто має надзвичайні здібності. У героя їх немає, окрім як сили духу. Якщо це може вважатися за суперздібність, то так.

Показуємо Шевченка борцем за свободу. У стрічці проходить певний шлях від кріпака до борця – арку героя. Спочатку він невпевнений, слабкий, розчарований. Має хибну ціль – втекти за кордон зі своєю дівчиною. Згодом розуміє, що хоче залишитися й розпочати визвольну боротьбу проти панщини.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Щодня пиячать до восьмої вечора

Це кіно про внутрішню трансформацію героя. Шевченко змінюється, стає справжнім самураєм і приймає, можливо, найважливіше у своєму житті рішення. Залишається, щоб будувати в Україні своє щастя й майбутнє. Це патріотичний посил. Звісно, хто хоче емігрувати – нехай. Але при бажанні можна й тут створити гарне життя. Питання в людях.

Чому змінилася назва стрічки?

‒ Спочатку була моя оригінальна назва – "Тарас Шевченко. Перший самурай". Коли дистриб'ютори подивилися стрічку, порадили продюсеру змінити і зробити оммаж (у мистецтві робота-­наслідування і жест поваги до колеги. – Gazeta.ua) "Безславним виродкам" Квентіна Тарантіно – начебто це краще спрацює у прокаті. Я був проти. Бо така подача перетворює кіно із самобутньої картини на якусь пародію. Але все-таки змінили. Та я до цього стосунку не маю.

У фільмі є паралелі також з іншою роботою Тарантіно – "Джанґо вільний". Чи була вона для вас джерелом натхнення і як робили, щоб не перетворювалося на пародію?

‒ Я надихався багатьма джерелами. Серед них – Тарантіно, Акіра Куросава, фільми про східні бойові мистецтва. Намішав усього, що накопичив за роки переглядів.

Є візуальні рішення, і як у "Джанґо". Ми з художниками по костюмам вирішили, що краще це буде виглядати так, ніж якось по-іншому. Наприклад, я хотів відійти від оцього канонічного образу російських поміщиків. Тому пан у мене одягається по європейській моді. А до Америки та мода прийшла з Європи. Тож виправдовую тим, що тут є логіка, чому ми так зробили.

Як усе це об'єднали?

‒ У плані сетинґу (від англ. - обстановка, антураж. – Gazeta.ua) – тобто натури і хатинок – гадаю, Японія не дуже відрізняється. Мені здається, що XIX століття було візуально схоже в багатьох країнах, навіть далеких. Наприклад, у Куросави в кадрі села нагадують українські. Так само й у "Безславних кріпаках" в деяких моментах можна подумати, що це японське кіно. Тому не було проблемою інтегрувати самураїв у наш сетинґ.

Або взяти вбрання головорізів пана. Якщо познімати головні убори, то так воно і виглядало тоді. Хіба що капелюхи трохи змінили – щось середнє між ковбойськими та українськими.

Яка соціальна проблематика стрічки?

‒ Тема класової нерівності актуальна й сьогодні, й може бути ще багато років. Поки живемо в системі неофеодалізму. Пани у стрічці – це наші олігархи. Та й в Америці, хоч і демократія, але всім рулять корпорації. На мою думку, нічого не змінилося. Хіба що людей вже не тримають у якихось свинячих загонах.

Персонажі говорять сучасною мовою.

‒ Я не знаю, як тоді розмовляли. Думаю, що суржиком, багато хто – російською. Тому вирішив, що буде звучати українська літературна мова.

Чому обрали на головну роль Романа Луцького?

‒ Одразу запропонував продюсеру взяти Луцького. Він один із найталановитіших, найтоповіших акторів України. Може тягнути на собі серйозні ролі. А також зіграти в сатиричній картині, як то кажуть, на серйозних щах. Це є дуже складно. А ще він найбільше схожий на молодого Шевченка.

Як характеризуєте свій підхід до гумору? Як поєднуєте із серйозною темою?

‒ Серйозна тема кріпацтва й насильства і гумор – а чому б ні? Я навчався у школі мистецтв за кордоном. Нам показували Копполу, Кубрика, Тарантіно, Фінчера, інших класиків, "Літаючий цирк Монті Пайтона". Я не бачу проблеми в цьому. Чому вони можуть робити так, а ми ні?

Я хотів створити розважальне кіно. В такому ключі складно говорити на цю тему. Але це не чиста комедія з ґеґами (від англ. - жарт, комічний епізод. – Gazeta.ua). Настрій варіюється від епізоду до епізоду. І хоч я знімав сатиру на канонічне сприйняття Шевченка, при цьому намагався показати, як тоді насправді ставилися до кріпаків. Мені здається, це перша сучасна картина, де отак відверто показано кріпацтво. Це не якась "Санта-Барбара", як серіал "Кріпосна".

Чому, на вашу думку, постать Шевченка потребує сьогодні нового висвітлення, переосмислення?

‒ Щоб, як то кажуть, зняти бронзу з нашого народного генія. Ми знаємо, в якому образі він висить у школах. Вусатий дід у не дуже привабливій шапці. Усі бачили цей портрет. Хотілося змінити ставлення до Шевченка як до такого сумного діда, до ікони. Я думаю, це просто нудно. Тому ідея була показати молодого Тараса.

Також хотів зняти таке кіно, аби мене помітили як творця. Навіть якщо вийде погане, про нього будуть говорити.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Козак — це не герой реклами вареників, із вусами в сметані

Розумію, що фільм ніяк не вплине на масову свідомість. Глобально сприйняття Кобзаря не зміниться. Але, можливо, деякі молоді люди чи навіть підлітки подивляться й будуть потім читати вірші Шевченка, вже пам'ятаючи кіно. Якось це візуалізувати собі.

Я насправді не знаю, що людям потрібно. Це все лише здогадки. Моя задача як режисера та автора сценарію була створити прикольну концепцію. Взяти головного митця нашої нації і зробити з ним щось цікаве.

Щоб писати сценарій і знімати кіно, треба, щоб цей матеріал подобався. Мені цікаво, якщо в ідеї є якась провокація. У цій стрічці була легка провокація. Я б і про Голодомор зняв фільм жахів. Але це ще більш радикально. Думаю, суспільство ще не готове до такого. Може, колись у майбутньому.

×