Пішов на фронт із Дніпропетровська, а після полону повернувся у Дніпро

 

Драма "Атлантида" здобула шість нагород Національної кінопремії "Золота дзиґа 2021". Зокрема, в номінації "Найкращий фільм".

У стрічці знімалися ветерани та волонтери. Дія відбувається 2025-го, після перемоги України у війні з Росією. Донбас повернувся, але екологічна катастрофа отруїла землю та воду. Військовий Сергій повертається в рідні місця. Шукає мотивацію, яка утримає на цій території. Після закриття місцевого металургійного заводу приєднується до волонтерів "Чорного тюльпана", які розшукують тіла загиблих. Зустрічає колишнього парамедика Катю, за сюжетом.

Автор "Атлантиди" - Валентин Васянович. Він режисер, сценарист, співпродюсер, оператор і монтажер фільму. Розповів Gazeta.ua про специфіку свого режисерського методу, реакцію глядачів і наступну роботу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У найкращих фільмах року йдеться про Донбас

Скільки маєте "Золотих дзиґ"?

– Вдома одна стоїть за операторську роботу до стрічки "Рівень чорного". А зараз ще чотири додалося за "Атлантиду". Треба з цим щось робити, бо вже нема куди ставити.

Як вдається поєднувати різні творчі ролі?

– Мені просто так простіше працювати. Щасливий, що можу собі дозволити контролювати процес на всіх етапах і ні з ким не ділитися задоволенням.

Робота над фільмом - це максимально аналітичний процес, безкінечний пошук. В одній голові легше все це поєднати й народити концепцію, знайти потрібну мізансцену. Не треба вербалізувати речі, які не знаю. Пояснювати, коли не маю рішення. Наприклад, якби був інший оператор, почалася би війна бачень. А я хочу уникнути цього.

Можу сидіти один і придумувати. Зокрема, пишу мануал для мізансцени. Загальний план: персонаж пішов туди, зробив те – тільки дія. І ти відчуваєш – працює або ні.

Чим "Атлантида" зачепила іноземного глядача?

– Можливо, формою оповіді. Це довгі мізансцени, але всередині них відбувається травматична дія, і герой змінюється у начебто статичному просторі.

Наскільки розуміють через фільм, що у нас відбувається?

– Перед показом завжди є пару слів. Моя ціль – вийти до аудиторії та пояснити. Кажу: триває війна Росії проти України. Позначую ці проблеми, після чого люди дивляться кіно.

Як працювали над сценою кохання?

– Звісно, трохи переживав за цей епізод від початку зйомок. Було важко не акторам пояснити, що мусять це робити. Наприкінці виконавці вже зрозуміли, що працюємо для якоїсь серйозної роботи. Вони це прийняли і погодилися легко.

Чому вибрали непрофесійних акторів?

– Мені потрібні були очі, котрі бачили смерть.

Таке відчуття, що у нас реальність настільки цікава і драматична, що не потрібно нічого вигадувати.

– Треба брати реальні події і переносити на екран. Показувати людям у більш сконцентрованій формі. Нагадувати про страшні речі, які у нас відбуваються. Війна, недосконалості політичної, соціальної системи. Про це мусимо говорити. Бо кіно – інструмент, який трошки змінює світ і пропонує задуматися над рішеннями.

Чи задоволені відгуками на стрічку?

– Мав невимовно теплі розмови з глядачами. На фільм ходили люди, які мають досвід бойових дій. Схвально реагували. Підтвердили, що посттравматичний синдром протікає саме в такому темпі, як зроблена наша картина. Не різкі зміни, а повільна атмосфера, котра тебе затягує, пригнічує, а потім вибухаєш.

Масовий глядач нібито не дуже зацікавлений дивитися про війну.

– Не можу примусити людину піти в кінотеатр на фільм про війну. Якщо не готова, не хоче – то й не треба цього робити. У нас широка аудиторія. Пів мільйона українців пройшли війну на Донбасі. Це потужна аудиторія, котра знає, про що йдеться. А тих, хто не сприймає цей факт – не хочеться ображати.

Якби у нас із першого класу кінематограф викладали у школі, була б інша історія. Як-от у Франції. Вони вчаться сприймати ці візуальні образи. Коли дорослішають, стають глядачами подібного кіно. Це ж круто.

 

Який ваш наступний проєкт?

– "Відблиск" із Романом Луцьким у головній ролі. Фільм про героя, травмованого війною. Він хірург. Восени 2014-го потрапляє в полон в МГБшну тюрму – умовну "Ізоляцію". Його там психологічно знищують. Взимку звільняють по обміну. Пішов із Дніпропетровська, а повертається у Дніпро. Вдома намагається зрозуміти, чи взагалі з такою травмою може жити і як саме. Прагне знайти контакт із 12-річною донькою. Спостерігаємо, що буде далі. Цікаво, чи він вигребе, за що зачепиться, що його підтримає.

Що було поштовхом до створення?

– У нас є будинок за містом із великим вікном. Туди навесні влетів голуб і розбився. Моя донька Ніка це бачила. Вирішили поховати. Ситуація наштовхнула на розмови про смерть, тіло, душу, чи можна оживити, чи це назавжди. Я одразу взяв камеру. Запропонував Ніці зіграти невелику сцену, яка стала тизером до стрічки.

Як поєднали з темою Донбасу?

– Герой отримав травматичний досвід – приїжджає зруйнований. Повторюється та сама історія з голубом. Донька, яку зіграла Ніка, починає реагувати, рефлексувати. Він намагається заспокоїти. Хоча це все накладається на його досвід, і йому важко про це говорити. Шукають вихід із ситуації.

Як обрали Романа Луцького?

– Одразу, щойно подумав про виконавця ролі. Коли запросив на проби, навіть персонажа під нього змінив. Зрозумів, що він не відповідає тому, якого я спочатку уявив. Придумав герою іншу професію та історію.

Як проходили зйомки?

– Фільмували в Києві. Але на фоні додавали завіконні кадри Дніпра. Процес такий самий, як під час "Атлантиди". Є якась приблизна структура. Починаєш рухатися. Розумієш, що треба змінювати напрям. Розвертаєшся. Все відбувалося фактично навмання.

На якому етапі виробництва фільм?

– Майже готовий. Монтажний період. Ще треба звук доробити, постпродакшн трохи.

Коли виходить?

– Світова прем'єра відбудеться восени на кінофестивалі. Потім підуть інші кінофоруми. А там побачимо, яка динаміка буде, й коли в Україні покажемо. Можливо, знов на рік затягнеться.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Більшість фільмів про Донбас. Не вистачає Криму - кінокритик

×