Письменниця Галина Вдовиченко ледь не заблукала в горах

Українська письменниця Галина Вдовиченко мало не потрапила в болото, коли шукала свого пса.

"Два тижня тому за Добромилем сталося, у заповідному урочищі. Загубила свого пса, а він вже немолодий, бачить погано. Маленьким звався Умка, зараз Умичем називаю. Його батько був чемпіоном у полюванні на білок на Камчатці. Коли гуляємо з ним в лісі, взагалі ні на що не реагує. А коли бачить білку — вищить так, що якби були в тайзі, чула би його за кілометр. І от він поплентався за нами у гори, дві години тягнувся, не відставав. Коли спускались, зник. Подумала, що пішов за братом. А брат думав, що він спускається зі мною. Вдома пса не виявилося. Ввечері знову пішла вгору, тим самим маршрутом. Телефонний зв'язок відсутній, бо немає покриття. Зайшла у такі нетрі, що годі й згадувати. Натрапила на місце мочило, болото Морське Око. Повернула по допомогу у село, бо то справді небезпечно. Найшли Умича разом із сусідом. Сварив мене, що сама пішла на пошуки. Тими дорогами ніхто не ходить, могло що завгодно статись. Умич стояв посеред повалених дерев, заплутавшись в ожині. Певно погнався за кабаном чи білкою", - розказала письменниця й пригадала історію, коли їй довелось бити собаку.

"Гуляю в лісі й бачу таке. На стежці не розійшлися два ротвейлери. Один вчепився іклами у пащеку іншого. Одного намагається відтягнути старий чоловік, другого — маленька дівчинка. Ні крики господаря, ні шматування собак шкіряними пасками не допомагає. Коли дівчинка вже вибилася із сил і почала плакати, а дід впав і не міг піднятися, беру грубу палицю і йду до них. Морди псів у крові, очі червоні. Б'ю палицею по морді пса-нападника. Нуль реакції. Знову й знову б'ю. Нічого. Неподалік відпочивала група молодиків. Кинули мені пластикову пляшку з пивом і я вилила його на морди псів. Один від несподіванки на секунду розслабив щелепи. Другий, з роздертою пащекою, у крові та пивній піні, щосили смикнувся й дівчинка миттєво відтягнула його. Пес-нападник повільно повертає закривавлену морду в мій бік. Цього погляду не забуду ніколи. Зараз кинеться, звірюга, думаю. Коли пес вже мирно облизує обличчя свого господаря, як той підводиться з землі", - поділилась Вдовиченко.