Цього року на конкурсі повного метру фестивалю "Молодість" змагаються 12 фільмів. Серед них є одна напрочуд жіноча історія. Картина "Рік, коли Доллі Партон була моєю мамою" - щира і по-дитячому серйозна. Це дебют режисерки Тари Джонс у повнометражному кіно.
Фільм розповідає про 11-літню дівчинку Елізабет, яка дізнається, що її всиновили. Вночі вона тікає з дому і їде на концерт кантрі-співачки Долі Патрон, бо вважає її справжньою мамою.
Канадська режисерка Тара Джонз розповіла Gazeta.ua чому шукала акторку на головну роль у Фейсбуці, і кого в дитинстві вважала своєю прийомною матір'ю.
- Чи пов'язаний фільм з вашим особистим життям? Можливо історія героїні ваша власна?
- З одного боку це дуже особистий фільм, хоча сюжет усиновлення ніяк не пов'язана з моїм життям. Ідея виникла, коли я почула від мами історію її знайомства з канадською фольк-співачкою Джоні Мітчел. Мені здавалося, що знайомство з особливою, популярною людиною робить мою маму також особливою. І оскільки я знала, що Мітчел віддала свою доньку на всиновлення, мені здавалося, що цією донькою могла бути я. До того ж усі події фільму відбуваються у місці, де я виросла.
- Чому обрали саме 70-ті роки?
- Цей період часу важливий для нашої країни. Бо тоді змінювалися уявлення про традиційну модель родини, переоцінювалися ролі жінки та чоловіка. Це був час, коли фемінізм ставав частиною повсякденного життя.
- Що для вас символізує образ Доллі Патрон (американська співачка в стилі кантрі, дуже популярна в 70-х роках – авт.)?
- Перш за все мій фільм - це історія взаємостосунків доньки та матері. Такий сюжет на кіноекранах не дуже часто можна побачити. А оскільки Доллі Партон була прикладом для наслідування у дівчаток в 70-их роках – вибрала саме її. До того ж вона дуже фемінна, має великі груди. Ця жінка була справжня, щира у своїх виступах. Що важливо саме для тих років, для становлення фемінізму. Оскільки жінки шукали свій шлях, свій "голос". Тож можна сказати, що в моєму фільми мати та донька шукають свій "голос". Вони дорослішають, змінюються.
- Важко було знайти актрису на роль 11-річної Елізабет?
- Спочатку ми робили традиційний кастинг по всій Канаді. Але я хотіла знайти не того, хто грає, а того, хто просто може "бути". Тоді ми помістили оголошення на нашій фан-сторінці у Фейсбуці. Я попросила дівчаток прислати відео на півтори хвилини, де б вони розказали, чому хочуть зіграти Елізабет. Відгукнулося 4 людини. Я вибрала Джулію Стоун. Мені сподобалося, що вона говорила про свою маму, як вона захоплюється нею. Сьогодні, коли діти такі досвідчені і виглядають буквально "старими", Джулія мала дитячість, яку могли мати саме діти 70-их років.
- У фільмі багато краєвидів, блакитного неба, світла. Навмисне акцентували на цьому увагу?
- Історію я розказувала не лише через діалоги, сюжет, я заклала її і в самій компоновці кадрів. Я жила в провінції до 14 років, виросла серед прерії. І багато уваги приділяю символам. Приміром, сорока, яку Елізабет вважає своїм тотемом – частина вірування нашого корінного населення. Та й загалом постановка кадру стосується не лише пейзажів. Візуальне рішення шпалер, які приклеює прийомна мама Елізабет також мають своє значення. Жінка нарешті усвідомлює, що стоїть на місці і насправді ніяких змін у її житті не відбувається, хоч вона і міняє шпалери раз на кілька місяців.
3 
4880
Коментарі
2