У суботу, 29 серпня, відбулася чергова зустріч Клубу Анонімних Письменників "Розбір польотів з Санченком".
Антон Санченко, відомий український письменник, перекладач та видавець, детально аналізуватв попередньо відібрані прозові твори.
Пропонуємо читачам Gazeta.ua нове оповідання однієї з учасниць "Клубу анонімних прозаїків" Тетяни Люклі.
ДЕЛЬФІН
Вітер розривав на шмаття сірі хмари, жбурляв по небу поламане гілля. Хто міг подумати, що в цих помірних широтах колись бушуватиме смерч, почнеться війна?
12-річна Світлана стояла в епіцентрі бурі… на найвищій гірці аквапарку, коли раптом розпочався кінець світу. Їх родина: мама, тато і Лана щойно придбала дуже дорогі квитки на повний день активного відпочинку, і тому, коли погода стала псуватися, вони все-таки залишились тут.
- Розважаємось до останнього, - наказав батько, і всі кинулись в різні боки, кожен до свого улюбленого атракціону. Мама і тато схопили подвійну плюшку-вісімку, і бадьоро полізли в "центрифугу", а Лана побігла до широкої та крутої гірки-водоспаду.
Коли вже була на 3 поверсі, небо набрало кольору металік. Сірі хмарища заплакали ртуттю: впали перші тяжкі краплі дощу. Спочатку вони були великі і рідкі, а потім стали болісно і рясно хлистати по голим плечам, бити по спині. Люди бігли вниз східцями назустріч Лані, тікали до роздягалень і кафе, щоб сховатись від негоди, а дівчинка та її батьки намагались в останній момент скористатись хоча б одним з атракціонів, на які родина збирала гроші весь місяць.
Підніматись сходами проти лавини охоплених панікою людей нелегко. Одна мамаша мало не скинула Лану з п'ятого рівня, протаранюючи шлях синочкові. Чоловіки і жінки були готові чавити чужих дітей, аби швидше винести з небезпеки власних.
Гуркотало в ногах, гриміло в хмарах, гупало збоку. Пориви вітру посилились. Небо на мить осяяли спалахи блискавок, висвітили нажахані обличчя людей далеко внизу.
Важка надувна плюшка, яку тягла Лана, заважала підйому. Вони застрягли на 6 рівні. Тут уже не було людей і дівчинка боролася тільки зі струменями дощу та ревучими потоками повітря.
Спочатку вона йшла вгору, щоб з'їхати з улюбленої гірки та насолодитись відчуттями страху і захвату від водної розваги. Потім піднімалась із впертості: щоб відбити свої гроші, довести батькам, що встигне разок проїхатись з вітерцем. Але останніх 5 хвилин Лана лізла наверх по інерції, притиснувшись до надувної "плюшки", як до єдиного друга і опори. Від страху дівчинка перестала усвідомлювати себе. Вона бачила лише один шлях, одну мету: вперед, наверх.
Конструкція гірки почала тремтіти і нахилятися. Всюди було чути свист, канонади грому, гуркіт, крик. Але рівномірний шум дощу і вітру перекрив решту звуків. Лана відчувала тільки вібрацію сходів та солоний смак крові на покусаних губах. І тут розвалилась, ніби у фільмі-катастрофі, сусідня гірка. Вона склалась в кількох місцях і плавно впала вниз. Зелені шматки пластикових жолобів піднялись в повітря разом з десятками надувних плюшок, які закружляли у вихорі бурі, як кульки на честь Дня народження.
Лана зачаровано спостерігала крах аквапарку, обіймаючи м'який шматок надутої резини. Від вітру її прихистив залізний стенд з правилами техніки безпеки. Якби дівчина зараз осідлала плюшку, як спочатку хотіла, її б підняло вгору, де вже літали по колу топчани та уламки гірок.
- А може, це шанс полетіти в Країну Оз? – майнула думка.
Погляд вниз повернув її в реальність: біля основи гірки закипіла вода в басейні, а все, що падало на землю, розбивалось на тріски. За спиною Лани з диким скреготом відвалились сходи, якими щойно піднімалась дівчинка. Мала закрила очі.
- Я буду міцно спати, - сказала собі дівчинка, – коли я прокинуся, страшного більше не буде, - і вона справді заснула, не зважаючи на розриви грому та блискавок навколо.
Їй марились величезні дельфіни, яких вона бачила в Одесі кілька років тому. Тоді вона дивилась виставу і плавала з ними цілих 10 хвилин. Спокійне, вібруюче тіло рибини стрімко відносило її на собі. Вона міцніше притислася до гладенького боку дельфіна і відчувала затишок та щастя. Вода була теплою і ніжно гойдала дівчину в обіймах. Поруч описували кола інші добрі блакитні і сірі дельфіни. Вони росли і збільшувались, ставали повітряними і врешті-решт полетіли в небо. Стало зовсім тихо. М'який дельфін в руках Лани став пухнастою ковдрою. Вона спала…
- При дівчинці знайшли документи? Ми можемо встановити її особу? – запитував дорослий голос.
- Є підписані шкільні зошити: вона з Мар'янки.
- Поранена?
- Жодної подряпини. Але знаходиться в стані шоку. Солдати кажуть, вона вистояла під перехресним обстрілом 3 години із закритими очима. Коли нацгвардійці винесли її з лінії вогню, дівчинка спала, і не прокидається тут, в лікарні, вже 10 годин, намертво обхопивши шкільний рюкзак. Спочатку вона крізь дрімоту називала рюкзак плюшкою. Тепер їй мариться, що він – дельфін.
2 
4880
Коментарі