Україна створила три світові феномени – Січ, УПА і Майдан

16 ЧИТАЧІВ ПРИЙШЛИ НА ЗУСТРІЧ ІЗ ПИСЬМЕННИКОМ МИРОСЛАВОМ ДОЧИНЦЕМ 19 ЛЮТОГО. ЙОМУ ЦЬОГОРІЧ ПРИСУДИЛИ ШЕВЧЕНКІВСЬКУ ПРЕМІЮ З ЛІТЕРАТУРИ

Мирослав ДОЧИНЕЦЬ 54 роки

Народився у місті Хуст Закарпатської області. Батько був учитель в інтернаті, шість років провів у ГУЛАГу за націоналізм. Мати викладала географію. Закінчив факультет журналістики Львівського університету, працював за фахом понад 20 років. У 1998-му заснував видавництво "Карпатська вежа" у Мукачевому. Книжка "Многії літа. Благії літа" з порадами 104-річного Андрія Ворона вийшла загальним накладом понад 300 тисяч примірників. Номінантом на Шевченківську премію був три роки поспіль. Цього року став її фіналістом як автор романів "Горянин" та "Криничар". "Якось почув, що Закарпаття не має своєї літератури. Мені тоді було образливо. За кілька минулих років двоє закарпатців стали Шевченківськими лауреатами, жоден киянин не отримав премію за цей час". На запитання, чи прийме нагороду з рук Януковича, відповів: "Це премія не Януковича, а Шевченка". Любить дивитися вестерни з музикою Енніо Морріконе. Живе у Мукачевому на Закарпатті. Одружений, має двох дорослих доньок

– ЦЕ НАЙБІЛЬШ МИРНИЙ КУТОЧОК У КИЄВІ, – до книгарні "Є" на вул. Лисенка заходить письменник Мирослав Дочинець. У столиці він буває рідко, зараз проїздом – прямує до Москви на міжнародну зустріч до 200-річчя Тараса Шевченка. На презентацію його книжки "Світован" о 15.00 прийшли 16 осіб. У цей час за півгодини пішки звідси догорає Будинок профспілок, а по майданівцях стріляють та обливають їх з водометів силовики.

– Сьогодні не дуже сприятливий час для зустрічі. Але коли для нас був сприятливий час? Книжку "Многії літа. Благії літа" я писав 15 років. Андрій Ворон – простий, нікому не відомий геній. Це – чисте скло, крізь яке заломлюються істини – звичайні та давно нам знайомі. У "Світовані" найповніше розкритий образ Андрія Ворона. Тут ідеться про смерть, хворобу, любов, історію, українство. Навіть про те, що діється тепер. Зараз – початок великого повернення до українського раю, який ми втратили. Свободу просто так ніхто не дає, за неї треба заплатити. Що найбільше дошкуляє людині у цьому світі? – запитує у глядачів.

– Совість, – чути жіночий голос із залу.

– Совість? Януковичу дошкуляє? Ворон  каже, що страх. Боязнь самої боязні. Ці люди, що йшли на смерть, уже переступили через страх. Геройство не тільки в тому, щоб кидатися під кулі, – хоча це найвищий прояв пожертви. ­Геройство – йти щодня. Вставати й іти у цьому зловорожому світі. Коли робиш суттєву річ, усе проти тебе: з тебе сміються, заважають, борються, а потім ти перемагаєш. На Майдані зійшлися не Україна Східна і Західна, а цінності – європейська, людська, Божа і совок. Ми не знищимо "Беркут", бо він у кожному з нас, і совок теж у кожному з нас. Легко це зіткнути, але складно об'єднати. Я був сьогодні на Майдані, бачив, як там зі сцени молились отці. Один із них – колоритний, видно, з Гуцульщини: сивий, могутній чоловік зі стомленими очима. Його молитва – це була промова до неба. Такого типу чоловіком був і Андрій Ворон. Думаю, якби він навіть не палив шини на Майдані, знайшов би, чим помогти. Молитва – не менша поміч. Слово – теж зброя. Не менша, ніж стволи і кулі. Ця енергія нікуди не дінеться. Великий мурашник, що називається український народ, відродився в момент.

Чи підозрював про це президент? Вони оголосили війну народу ще два роки тому. Закон про мову, кадрові призначення – це було випробування пружини: скільки витримає народ. Зараз бачимо: гени не можна знищити навіть за 300-річне гноблення – ні Голодомором, ні колективізаціями. Гени – дуже наукове слово, простіше – духовний родовий хребет. Коли Горянина (герой однойменної книжки Дочинця. – "Країна") запитували, як молитися, він казав: дякуйте за те, що маєте, а чого не маєте – вам дасться. Можливо, не те, що ви просите – грошей, посаду, гарну жінку чи чоловіка. Вам дасться те, що потрібно. Моліться за тих, кого нема. Вони не можуть вже за себе помолитись, але допомагають нам. Предки – наша велика духовна поміч.

Є три політичні феномени, які створила Україна. Це Запорозька Січ – перша демократична держава у світі. УПА, про яку де Ґолль сказав: якби я мав таку армію, фашистський чобіт не ступив би на цю землю. І третє – це Майдан. Це українська революція. Сита втомлена Європа, яка все регламентує, де храми стоять порожні, – не бореться за свободу, а ми боремося. Можливо, маємо кращу якість, яку запропонуємо Європі та Росії. Зараз популярний майданний туризм – росіяни приїжджають сюди подихати повітрям свободи.

Лауреати отримають по 520 тисяч гривень

Фіналістів Шевченківської премії назвали 14 лютого. З-поміж 12 письменників обрали 54-річного Мирослава Дочинця із Закарпаття. З художників – 72-річного львівського живописця Любомира Медвідя. Найкращими у театральному мистецтві визнали постановників опери "Летючий Голландець" Вагнера у Донецьку. 48-річну львівську мистецтвознавицю Ірину Гаюк відзначили за "Ілюстровану енциклопедію вірменської культури в Україні". За виконання провідних партій у столичній Національній опері – 38-річну співачку Людмилу Монастирську (сопрано). Указ про їх нагородження 9 березня сумою 520 тис. грн мав підписати президент. Після усунення від влади Януковича навколо премії почалися суперечки, чи буде вручення. У Шевченківському комітеті зранку 24 лютого відповіли: "Сподіваємося, нагородження відбудеться. У нас готові всі папери. Чекаємо на підписання указу. Слава Богу, маємо медалі. А заповнити дипломи не забере багато часу".

Хто прийшов на презентацію Дочинця 19 лютого

Христина, 20 років:

– Учуся в Університеті харчових технологій, сьогодні пари скасували. Дорогою на Майдан зайшли сюди – це час, проведений із користю.

Раїса ПАВЛЕНКО, 77 років:

– Мала би бути зараз на роботі – 56 років працюю в Науковій медичній бібліотеці. Якось ми з колегами зійшлися на тому, що всі шанують його книжки. Кажуть мені: дайте нам Дочинця. Прийшла, щоб умовити його на ще одну зустріч у нас у бібліотеці. Уся моя родина "інфікована" Дочинцем.

Людмила Володимирівна, 62 роки:

– Пішла в книгарню скоротати час. Зацікавив мене цей дід, – показує на обкладинку видання "Многії літа. Благії літа", – і тут почалося. Давно я так не читала. Без "Вічника" тепер взагалі не живу – це настільна моя книжка. Відтоді ходжу у магазини і скуповую Дочинця – дарую друзям, родичам. Сьогодні теж прийшла скупитися, а тут зустріч – не могла не лишитися. Тепер маю летіти – закривати на сигналізацію Реставраційний центр України. Крім мене, цього ніхто не зробить.

Андрій, 19 років:

– Перепочив трохи після ночі на Майдані та прийшов на Дочинця.

Провінційний автор, який зробив себе сам

Віктор НЕБОРАК, 52 роки, поет і літературний критик:

– Не заздрив цьогорічним лауреатам. Мусили б вирішувати, чи їхати на церемонію нагородження. А останні дні залишали нам хіба подумати, які премії давали в Україні в 1917-му під час громадянської війни. Серед номінантів мої симпатії були на боці Костя Москальця. Якщо нагороджувати літературу, то за нову якість та інтелектуалізм. Можливо, поезія Москальця не надто зрозуміла. З іншого боку, він відомий як автор найнароднішої пісні "Вона". Причому написав і музику до неї, а Тарас Чубай зробив лише аранжування. "Завтра прийде до кімнати" знають мільйони друге десятиліття. Бачив репортаж про воєнні будні – в сюжеті навіть солдати співали пісні на вірші Москальця. Присудити премію Мирославові Дочинцю – за великим рахунком справедливо. Це автор, який спромігся бути знаним у наших не надто сприятливих для книжок умовах. Хоча б за одним романом "Вічник", наклад якого перевищує 100 тисяч. Це при тому, що він є і видавцем своїх творів. Провінційний автор, який сам себе зробив, не виходячи на великі видавництва Києва чи Харкова. І цього разу не скажеш, що нагородили книжку, якої ніхто не бачив. Жодних піар-ходів Дочинець не застосовував. Він узагалі поза процесом, коли сучасний письменник стає публічною фігурою, коментує політичні події. Ця відстороненість чимось подібна на Москальцеву (живе відлюдником у селі на Чернігівщині, свій будинок називає "Келією чайної троянди". – "Країна"). До успіху Дочинця причетні випадок і наполеглива праця. Наша література надто зациклена на своїх кодах. Письменники забули, що прозаїк має розповідати про інших. У Дочинця героями стають люди з народу, які живуть поряд і мають свою мудрість. Завдяки їй виживають в українських умовах. Здоровий погляд на це був затребуваний суспільством. Недарма пізніше вийшла книжка порад від "Вічника" – що їсти, як лікуватися, не маючи можливості оплачувати дорогі препарати. У Дочинця досить своєрідна мова. Це не діалект, але він смачно вкраплює місцеву говірку. Реанімує призабутий образ позитивного героя – такого, як Захар Беркут чи Робінзон Крузо. Автор не цікавиться модними трендами. Це те, що потрібно багатьом читачам, – тим, хто не стежить за усіма "ізмами".

текст: Іван СТОЛЯРЧУК

×