Писання – це очищення мови від зайвих слів

15 років тому переїхав до США письменник Василь Махно, якому зараз 51. Народився в Чорткові на Тернопільщині, жив у Тернополі й Кривому Розі, тепер – у Нью-Йорку. Тема дому об'єднує вісім оповідань збірки "Дім у Бейтінґ Голлов". Вона стала "Книгою року Бі-Бі-Сі"

– Вирішив написати книжку оповідань, беручи за основу тремтливе поняття "дому". І щоби збалансувати своє життя поміж Україною та Америкою, спало на думку, що оповідань про них мусить бути порівну. Мені не йшлося про еміграцію чи батьківщину. Радше про відчуття людини в екстремальних ситуаціях – еміграції, війни, переїзду, любовної драми, дитячих травм. А головним простором життя завжди є дім. Принаймні для мене – того, хто у зв'язку з переїздами змінював його часто.

Якщо назвати мову музичним інструментом у прозі – як її налаштовуєте?

– Усе залежить від теми, тобто історії, яку хочеться розповісти гранично точно. Мусиш вловити ритм розповіді, бо куций простір оповідання не дозволяє говорити про все. Натяки й напівнатяки – це нерви короткої прози. Процес писання – це очищення мови від зайвих слів.

Що є важливим у хорошому оповіданні?

– Мова, сюжет і деталь.

Оповідання, де дія відбувається в Україні, наче тепліші чи кольоровіші.

– Усі оповідання в книжці "Дім у Бейтінґ Голлов", в яких ідеться про українські реалії – це моя міфологізована пам'ять. Або ж, як у випадку оповідання "Капелюх, дактилі, сливи" – це уявна міфологізована пам'ять. Її почерпнув із багатьох джерел – історичних документів, тодішніх газет, старих мап Чорткова, розповідей моїх діда і баби про 1939 рік. Пишу про те, що втратив. Тобто про те, що вимивається часом, однак ти хочеш це зберегти. Принаймні в тексті.

У книжці є оповідання про емігрантів різних хвиль. Що об'єднує людей, які виїхали з України в різні часи?

– Для мене важливіше було переказати відчуття людей, які змінюють свій дім. Тобто: що вони знаходять, а що втрачають? Що не відпускає людей, які переселяються з країни, в якій народилися – до країни, в якій будуть завжди чужі? Як ця чужість впливає на них і як з нею жити? Мені колись подобався вислів кінорежисера Мілоша Формана "У кожного є дві батьківщини: країна, в якій він народився, і Америка". Усіх, хто виїхав, об'єднує гостре відчуття втрати дому.