Які фільми 2013 року найбільше вразили драматурга Наталію ВОРОЖБИТ, 38 років
"Джанґо вільний", режисер Квентін Тарантіно, США
Останніми роками почали знімати серйозне кіно. Режисери ставлять глобальні питання про життя та смерть, про Всесвіт. Іще недавно це здавалося поганим тоном. Але в фільмах 2012-го, таких як "Дерево життя", "Меланхолія", заговорили страшенно серйозною мовою – з цитуванням Біблії й кінцем світу в фіналі. Ці серйозність і пафос дратують, але й зачіпають.
Рівень іронії знижується. Навіть Тарантіно, що знімав хуліганські аморальні стрічки про поганих хлопців, тотально зрадив себе в останній картині. "Джанґо" – героїчна сага про нерівність, справедливість і кару. Ідея нагадує "Доґвілль" фон Трієра, тільки у американській фольклорній стилістиці.
Режисер зняв нібито фільм у жанрі нібито вестерну. Проте й попередні його картини теж були "нібито". Тарантіно досяг вершини майстерності, яку не беруся аналізувати.
"Майстер", режисер Пол Томас Андерсон, США
Це спроба проаналізувати механізми маніпуляцій людською свідомістю. Дуже серйозне кіно, проте й гумору тут досить. Людством маніпулювали завжди, але зараз про це більше замислюються – знімають фільми, пишуть книжки. Стрічка основана на реальних подіях, показує, що таке саєнтологія – чи то наука, чи релігія, чи механізм виманювання "бабла". Це явище поширене, має багато прихильників. У "Майстрі" немає рецепту протиотрути. Напевне, тільки якась сильніша ідеологія зможе побороти таке зомбування.
"Валенса. Людина надії", режисер Анджей Вайда, Польща
Із фестивалю "Молодість" запам'ятала тільки, що це хороша біографічна стрічка про польського революціонера і що Вайда й у 87 років гарно знімає. Коли почалися події на Майдані – фільм до мене повернувся. Думаю про нього дедалі частіше, порівнюю, шукаю там порад. Було б добре, аби всі організатори протестів його переглянули. Корисно подивитися, як 30 років тому полякам удалося об'єднатися у єдиному прагненні змін. Хочеться дій, чогось більшого – порівняно з теперішнім незрозумілим станом Майдану.
Зрозуміло, що у нас буде свій сценарій. Але у "Валенсі" можуть бути важливі підказки. Здається, в активістів Майдану мало інформації про подібні безкровні революції у світовій історії.
Що таке саєнтологія – чи то наука, чи релігія, чи просто механізм виманювання "бабла"
У будь-якій країні про своїх героїв і антигероїв знімають фільми. У нас після помаранчевої революції теж кілька вийшли, але в них не фігурували політичні лідери. За останні 50 років в Україні небагато про кого можна зробити кіно. Про Юлю можна, та й то її історія туманна. Хоча цьогоріч хорвати написали про Тимошенко п'єсу, представили на фестивалі в Единбурзі. Для іноземців вона – майже шекспірівський персонаж.
"За канделябрами", режисер Стівен Содерберг, США
Фільм про відомого американського піаніста й шоумена Лібераче. Це передусім історія харизматичної особистості, його кохання. А в коханні завжди є елемент впливу сильнішого партнера. Блискуча гра Майкла Дуґласа. Гостроти додавало те, що в картині йдеться про гомосексуальні стосунки. Але для мене фільм не вийшов за рамки типового американського. За сюжетом і прийомами, на відміну від стрічок Тарантіно й Андерсона, він цілком стереотипний. Перша половина обіцяє більше, ніж отримуєш у фіналі.
"Між нами", режисер Катерина Горностай, Україна
Давно стежу за роботами студентів московської Школи документального кіно Марини Разбежкіної й Михайла Угарова. Укотре переконуюся: це найяскравіше, що відбувається на пострадянському просторі. Принципи – стриманість візуальних та звукових засобів, відмова режисера від оцінок і красивостей, відвертість. Усе це дає змогу висловлюватися чесно і сильно. Студенти знімають короткометражки на 10–20 хвилин. Виходять зрілі фільми дорослих людей. Цьогорічна випускниця школи Катя Горностай створила стрічку про свого чоловіка і коханця. Вона навчається в Москві, приїхала до Києва. У неї є старший коханець і молодий чоловік – її віку. Обидва чудові, обидва люблять її, й вона любить обох, вони знають один про одного. Відверта і водночас дуже стримана стрічка. Авторка послідовно показала розвиток стосунків. Напевно, найкращий фільм із-поміж робіт випускників тієї школи. Українською мовою.
"Україно, ґудбай!", кіноальманах, Україна
Молоді режисери гостро, жваво показали тему еміграції з України. За моїм сценарієм створили короткометражку "Красива жінка". Це смішна історія про самотню бібліотекарку, яка не цікавиться політикою. Всюди – на вулиці, на зупинках – натикається на портрети Януковича. Президент їй спочатку підморгує, потім починає розмовляти, кадрити. Урешті вона йому віддається. Після цього Янукович стає до неї холодний, звертає увагу на інших жінок. Часто чула про вплив чоловічої харизми Януковича на жінок-виборців. Особливо на початку політичної кар'єри, коли він видавався видатним мужчиною на тлі Кучми та інших пристаркуватих можновладців. Це важко уявити, в мене інший смак. Хоча подружка з Москви іноді бачить Путіна в еротичних снах.
Головне було показати, чому ми їдемо й чому все-таки залишаємося. Я маю можливість виїхати з України, на пару років точно. Але – не хочу. Нехай буде життя по-старому, ще гірше – не виїду. Західні українці, хоч би скільки років працювали в Європі, але повертаються – зводять будинки, вкладають гроші. Дратує чужий патріотизм, особливо російський – він інший. Україна – це країна, яку любиш. Хочу написати про цю природу українського патріотизму. Він у мене змалку, в моєї дитини теж є – на якомусь генетичному рівні. Хоч у наш час нібито соромно і дивно бути патріотом.
3 
1
Коментарі