вівторок, 23 грудня 2014 16:31

Якби не волонтери, ми програли б цю війну за три дні. Вони зараз тримають Україну

  Богдан ЖОЛДАК, 66 років, сценарист, драматург.  Народився в Києві. Батьки – письменники Олексій Жолдак і Єва Нарубіна. З 6 до 15 років кожне літо проводив на Донбасі – у бабусі на хуторі Леніна Стахановського району Луганщини.  У 1972-му закінчив філологічний факультет Київського університету ім. Шевченка. У 1990-х працював ведучим на каналах УТ-1 та ”1+1”. На Націо­нальному радіо вів програму ”Брехи – літературні зустрічі з Богданом Жолдаком”.  Автор сценаріїв до стрічок ”Відьма”, ”Козаки йдуть”, ”Дорога на Січ”, ”Іван та кобила”, ”Запорожець за Дунаєм”. За сценарій документального фільму ”Іван Франко” отримав премію ім. Миколайчука. Пише кіноказки й оповідання в жанрі ”макабрески”, назву якого вигадав Микола Лукаш. Видав збірки ”Спокуси”, ”Як собака під танк”, ”Бог буває”, ”Антиклімакс” та інші. Літературознавці зараховують його до ”київських міських іроніків”.  Викладає сценарну майстерність у столичному університеті ім. Карпенка-Карого. ”Люди, які вступають на сценаристику, не бачили кіно взагалі. У моєму кабінеті висів портрет Параджанова. Один студент сказав, що це – Карл Маркс”.  Учасник журі сценарного конкурсу ”Кіноскрипт” та експерт комісії Держкіно. Член спілок письменників і кінематографістів. ­Колекціонує анекдоти. Про себе пише, що є ”найбільшим письменником в Україні – власна вага 154 кілограми”.  Із дружиною Іриною прожив 41 рік. Два роки тому втратили доньку Дарину. Мають двох онучок. На фото: сценарист Богдан Жолдак і редактор Інна Корнелюк їдять раків після презентації книжки ”Жлобологія” у столичній мистецькій агенції  ”Наш формат”. Жолдак написав для видання один із 33-х есеїв  ”Чому глобалізм = жлобалізм”
Богдан ЖОЛДАК, 66 років, сценарист, драматург. Народився в Києві. Батьки – письменники Олексій Жолдак і Єва Нарубіна. З 6 до 15 років кожне літо проводив на Донбасі – у бабусі на хуторі Леніна Стахановського району Луганщини. У 1972-му закінчив філологічний факультет Київського університету ім. Шевченка. У 1990-х працював ведучим на каналах УТ-1 та ”1+1”. На Націо­нальному радіо вів програму ”Брехи – літературні зустрічі з Богданом Жолдаком”. Автор сценаріїв до стрічок ”Відьма”, ”Козаки йдуть”, ”Дорога на Січ”, ”Іван та кобила”, ”Запорожець за Дунаєм”. За сценарій документального фільму ”Іван Франко” отримав премію ім. Миколайчука. Пише кіноказки й оповідання в жанрі ”макабрески”, назву якого вигадав Микола Лукаш. Видав збірки ”Спокуси”, ”Як собака під танк”, ”Бог буває”, ”Антиклімакс” та інші. Літературознавці зараховують його до ”київських міських іроніків”. Викладає сценарну майстерність у столичному університеті ім. Карпенка-Карого. ”Люди, які вступають на сценаристику, не бачили кіно взагалі. У моєму кабінеті висів портрет Параджанова. Один студент сказав, що це – Карл Маркс”. Учасник журі сценарного конкурсу ”Кіноскрипт” та експерт комісії Держкіно. Член спілок письменників і кінематографістів. ­Колекціонує анекдоти. Про себе пише, що є ”найбільшим письменником в Україні – власна вага 154 кілограми”. Із дружиною Іриною прожив 41 рік. Два роки тому втратили доньку Дарину. Мають двох онучок. На фото: сценарист Богдан Жолдак і редактор Інна Корнелюк їдять раків після презентації книжки ”Жлобологія” у столичній мистецькій агенції ”Наш формат”. Жолдак написав для видання один із 33-х есеїв ”Чому глобалізм = жлобалізм”

ДРАМАТУРГ БОГДАН ЖОЛДАК ВИДІЛИВ 10 ГЕРОЇВ 2014 РОКУ, ПРО КОГО ВАРТО ПИСАТИ

МАЙДАНІВЕЦЬ

Герой року – чоловік з Майдану, який без зброї повстає проти банди. 18 лютого якийсь виродок влупив автоматну чергу в режисера й філолога Станіслава Чернілевського. П'ять куль, з яких три пройшли навиліт. 15 років тому він уперше організував на "1+1" дубляж серіалів та фільмів українською мовою. Зробив це перфектно. Йому дали команду російськомовних акторів, яких навчив української фонетики. ­Робили з першого дубля в страшному темпі. Тоді йшла "Санта-Барбара". І десь у 134-й серії раптом герої заговорили українською. Вибухнув скандал, особливо Крим сказився. Але на другий день усі затихли, бо дубляж був якісний. З цього почалась українізація. І такий чоловік вибігає на Майдан. Він – не атлет і не прикметний бунтар. Навряд чи подонок, який стріляв, узагалі щось чув про Чернілевського. Але якась зла доля точно наводить автомат на людину, яка може перекинути окупаційну російську культуру.

Герой – це також новий інтелігент, випускник Києво-Могилянської академії, в якого в голові нема нічого з колишньої кон'юнктури. Їх стає більше, тому рано чи пізно вони з'їдять усю плісняву, яка по Україні повзає. Тому саме таких побили торік 30 листопада.

БОЄЦЬ АТО

По телевізору бачив 16-річного пацана, який ще не мав паспорта. Щоб поїхати воювати, підробив документи. Працював мінером. Мамі брехав, де був, а коли повернувся на 10 днів додому – показав, як розміновує розтяжки.

Читаю сценарії конкурсу Держкіна. В одному пишуть, що АТО зробили для того, щоб перемолотити всіх українських патріотів. Війна затягується, найкращі люди там гинуть. Але все одно бізнесмени, інтелігенти, селяни їдуть воювати. Звідкіля підіймається сила, яка штовхає їх на кулемет?

Колишні майданівці й беркутівці тепер воюють на одному боці. На екс-беркутівця криво дивляться, перша підозра падає на нього. А буває, йде брат проти брата. Багато бійців із Донбасу воюють там, де проживали, і ризикують. Сюжет: один брат в українській армії, інший – у ДНР.

Знайомий письменник воював у Афганістані, двічі був на АТО, де його поранили. Розповідає: "Cидять нещасні солдати, закуті в бронежилети. Раптом надходить повідомлення, що з Києва їде якийсь начальник на перевірку. Вони тут же роздягаються, миються, засмагають. Якщо київське начальство прибуває на позиції – значить, вороги не стрілятимуть".

СТУКАЧ

АТО запропонувало новий екшн. Це хитра війна, де начальство тотально здає своїх бійців і заробляє на війні. Наше начальство – це все кар'єристи. Нема жодного, який мав хоча б трохи військового глузду. Також немає досвіду. Так само було на початку Першої світової – верховоди нічого не тямили. Як у міністерстві оборони заморозили волонтерські гроші? Це сюжет для хорошого детектива. Що відчуває чоловік, сидячи в окопі з автоматом, знаючи, що навколо суцільна зрада? Поряд лише декілька побратимів, які вгризлися зубами в цю землю. Борються з керівниками дуже хитро. Налагоджують між собою зв'язок, щоб координувати дії не через центр. Виявляють серед себе зрадників. Це глибоко законспірований стукач. Уся радянсько-українська верхівка складалася зі стукачів. Янукович кілька разів відсидів у тюрмі. Як його випустили, вступив у компартію і поїхав як гонщик до Монте-­Карло (1974-го виїхав начебто для участі в авто­раллі. – ­"Країна"). Він – кегебіст, десять раз перепроданий урка, який Україну продав і зрадив. Так само в армії. Ніхто не знає минулого своїх начальників за комуністичної влади.

КРИМСЬКИЙ ТАТАРИН

Кримськотатарська община приречена. Її додавлять. У 1944-му кримським татарам "пришили" зраду, ніби вони показали якісь стежки німецьким військам. 25 років тому татари почали повертатися на півострів, що дуже занепокоїло імперію. Щоб їх нівелювати, забрали Крим. Мустафа Джемілєв міг би бути героєм фільму. 2 роки тому його сина підставили в убивстві (Хайсера Джемілєва звинуватили у вбивстві з мисливської зброї друга сім'ї. – "Країна"). Політичні опоненти могли створити таку ситуацію.

УКРАЇНСЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ У КРИМУ

Київське начальство не давало кримським частинам наказу оборонятися. Росіяни робили спроби нападу й раніше, наприклад, захоплювали маяки. Путін як кедебіст пробує – а центральна влада кліпає. Командир Бельбека Юлій Мамчур ішов фактично на смерть без зброї. Йому ж нічого не світить в Україні. Ніхто грошей не дасть, далі житиме в казармі з сім'єю. Соромно дружині в очі дивитися, що живе, як раб у халупі. Така кінематографія не зрозуміла західному глядачеві: мовляв, що він з цього отримає. Але цей чоловік апріорі такий.

НЕУКРАЇНЕЦЬ НА АТО

На Майдані один із перших загинув білорус Михайло Жизневський. На нашому боці воює латиш Яніс. Каже: "Колись росіяни наших чимало навбивали. Розуміємо, якщо зараз Україна, то завтра – ми".

Маленька Чечня виграла в Росії дві війни. Третю програла, бо виснажилась. Зараз воює на стороні України красуня-чеченка. Як сценарист я б закохав її в англійця, який теж приїхав на Донбас, і згодом вивіз би в Лондон. Це якщо хеппі-енд. Інакше вона приречена – уб'ють або на нашій війні, або кадирівці в Чечні.

ФАНАТИК ВІЙНИ

На АТО піймали чувака з Челябінська. Чого приїхав? Відповів: "Я пейнтболист. Захотелось стрелять по-настоящему". 15 років тому в Росії створили комп'ютерну гру, де бали отримували за знищення бандерівців. Операцію на Донбасі давно заклали в голови. Тому росіяни вірять, що тут "сплошные бендеровцы". Колись російська газета "Аргументы и факты" оприлюднила архіви, що упівці вбили 33 тисячі енкаведистів і стільки ж активістів. Це мізерна цифра на тлі іншої – з нашого боку полягли мільйони. Тоді ж були загони НКВД, що переодягались у вояків УПА. Зараз переодягнений деенерівець може досконало говорити українською – у проросійських батальйонах є западенці. Вербовщики їздять Західною Україною. Нещодавно показали в телесюжеті, як через такого ­зрадника-придурка все село встало на голову. Не довго проживе, бо люди знайдуть його і приб'ють.

ЖИТЕЛЬ В ОКУПАЦІЇ

Мій дядько зі Стаханова кричить, що Донбас бандерівці окупували і хочуть Америці віддати. Питаю: "Коли-небудь хоч одного американця там бачив?" Розмовляє досконало українською, але все життя дивився російське телебачення. Однак же Україна загинула 1917-го, бо велетенська сила українців купилась на комуністичні ідеали.

Те саме відбувається на Донбасі. Через паркан стояла хата мого друга, який зараз працює точильщиком на столичному ринку. Його брат залишився в Краматорську, дзвонив і кричав: "Ви – бандерівці, сволочі!" Друг відповів: "Ти мені не брат, іди к чортовій матері". За місяць, як почались уже воєнні дії, брат дзвонить і просить вибачення. Мовляв, не розумів. Він – ­простий хлопець, колишній футболіст. До нього дійшло, що відбувається насправді. Але дійшло не до всіх. У Росії 87 відсотків населення підтримують Путіна. Хоча знають, що це – брехня, але хочуть цього. Фраза "­Москва слезам не верит" має продовження: "Она кровушки жаждет".

Моя мама пережила Голодомор на Донбасі, де все сільське населення вбили. Лишились тільки ті, хто працював на шахті, бо там давали пайки. Коли вимерли села, туди завезли "братську допомогу" – людей з Росії. Тепер маємо результат.

Багато хто лишається на Донбасі добровільно. А куди втечеш? Мають якесь обійстя, клаптик землі, думають – пронесе. У фільмах "Битва за нашу Радянську Україну" і "Визволення нашої Радянської України" Довженко показав, як вогняна навала прокотилась країною в один бік, а потім – назад. Загинули мільйони. Ніхто не мав залишитись живий. Ідеологи усікли його головну ідею. Але люди вижили, лишившись у своїх хатах. Хоча могли тікати за кордон. Однак зосталися, тому й Україна лишилася. Так само з Донбасом – він буде нормальним.

ВОЛОНТЕР

Якби не волонтери, ми програли б цю війну за три дні. Вони зараз тримають Україну. Їдуть на Донбас, наражаючись на небезпеку, бо бачать, що армійська верхівка зрадила. У Слов'янську такі відбудовують школу, хоча за п'ять хвилин її може не стати. Волонтери-бандерівці возять харчі й для місцевих мешканців. Часто потрапляють у полон. Сюжет: волонтери везуть бронежилети. Ті виявляються бракованими, наскрізь прострілюються. Винним виходить волонтер, бо не знає, що везе. А роблять бронежилети якісь придурки. Щоб наварити копійку, економлять на металі.

ЛІДЕР СЕПАРАТИСТІВ

Із часом можна зняти комедію про стрєлкових і моторол. Хоча вони й так є, бо йдуть сюжети по телебаченню, де виступає один: "Женщины не должны выходить на улицу и будут наказаны. Чтобы не было разврата среди женщин и бойцов ДНР". Одну побили, іншу – повісили. Якийсь йолоп викликав Порошенка на дуель. Це краще, ніж "Свадьба в Малиновке".

Зараз ви читаєте новину «Якби не волонтери, ми програли б цю війну за три дні. Вони зараз тримають Україну». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі