Вона має бути завширшки з Дніпро, щоб не кожна птиця долітала до середини. Заввишки – з Китайську стіну, обкопану глибоченним ровом з гарячою смолою. Або придумайте іншу. Головне – надійну, нездоланну.
Нині складно сказати, що буде з Московією після війни. Роззброять її, вимінявши ядерну зброю на хліб насущний, і залишать на відкуп історії. Денацифікують, як зробили з гітлерівською Німеччиною, і повернуть у світове лоно. Україна ж вибору не має. Північний сусід повинен стати для нас чумною зоною.
У ХІV, ХVII–ХVIII та й пізніших століттях зачумлені місця люди заради власного порятунку оточували "міцними заставами", інфіковане населення ізолювали, контакти зводили до критичного мінімуму. Навіть "листи із заповітрених місць приймали через вогонь і двічі або тричі переписували на новий папір". Тих же, "хто таємно прокрадався із забрудненого місця повз застави і караули", "вішали без пощади" на поставлених по периметру шибеницях. Чумна паличка не мала виходити зі своєї зони.
Нинішня Московія кишить заразою не менш небезпечною. А для українців – смертельною. Волею обставин саме наші пращури витягли тамтешню чудь із боліт, дали грамоту, хрестили, показали, за якими лісами стоїть Європа. Хрещеники ж, убравшись у пір'я, заходилися привласнювати чужий, але престижний родовід, мову, славу, заявили права на землю під нашими ногами. І зрештою оголосили українців історичною химерою, відгалуженням Московії.
Нас убивають не заради їжі і питва. Не заради державної безпеки. Українцям винесли вирок як свідкам історичного злодійства. Бо не зреклися коренів, не захотіли розчинитись у твані московитів. Мова – основна ознака, за якою нас прирекли на смерть. Ми маємо або забути, ким є насправді, або вмерти. Століттями вживлювали в суспільний організм волелюбного народу чумні палички. І довівши концентрацію зарази до пандемічного рівня, прийшли вбивати тих, хто зберіг національне здоров'я.
На щастя, війна дала зворотний ефект – зіграла роль антидота. Проте говорити, буцімто хвороба не повернеться, зарано. Надто глибоко проникла чума "русского мира" в масову українську свідомість. Надто потужним є чумне осереддя, розкочегарене незліченними мільярдами нафтових і газових доларів.
Уже нині густішають розмови про безневинність "хороших" росіян. Із наростанням внутрішніх негод охочих "прокрастися із забрудненого місця" повз "застави і караули" побільшає. Ми маємо бути готовими і пам'ятати: у хороших московитах теж сидить чумна паличка.
Нема чого робити в Україні й Московському патріархату, партіям із сумнівною орієнтацією, російським і російськомовним ЗМІ – вони несуть найбільшу заразу. Сфери виховання й освіти мають стати категорично українськомовними. Кіно й усі види сценічного мистецтва – також. Російська література далеко не найпотужніша у світі, тож її місце – у загальній черзі, а читати її належить через переписування "двічі або й тричі на новий папір", тобто у перекладах. Жодна книжка не має проникати "із заповітрених місць". Українські міста мають обірвати побратимські зв'язки, а з наших вулиць і площ – піти усі без винятку пам'ятники й імена російських діячів.
Усе, що нагадує одвічного ворога, державним рішенням слід вилучити зі сфери народного буття. Право на таке рішення дають багатовіковий гніт і нищення московитами української мови і культури, численні виселення з рідних земель, голодоморні геноциди, що забрали мільйони життів, і зрештою, війна на винищення українців, розв'язана нинішнім фашистським режимом.
Заради майбутніх поколінь ми навіть зобов'язані огородити Московію непроникною стіною та оголосити її для себе чумною зоною.
Щонайменше – на найближчі пів століття.
2 
1
Коментарі