Сталін був стратег. На повторному підписанні акта про капітуляцію Німеччини він наполіг не заради амбіцій. Війна ще тліла, а він уже робив начерки власної історії. Виокремлював вітчизняну війну з контексту світової. Мовляв, ви свою імперіалістичну з Гітлером завершили 8 травня, а ми свою, вітчизняну, – 9 травня. У нас різні війни. Ваша – світова й загарбницька – розпочалася 1 вересня 1939 року, а наша – вітчизняна й визвольна – 22 червня 1941 року.
Два рухи скальпелем – і все, що чинив СРСР між зазначеними датами, опинилося за дужками історії. Скоординований із Гітлером поділ Польщі став "золотим вереснем" порятунку "життя й майна населення Західної України та Західної Білорусії". Напад 30 листопада 1939 року на Фінляндію – з'ясуванням сусідських стосунків. Окупація 15–16 червня 1940-го незалежних Литви, Латвії й Естонії – превентивним покаранням за агресивні словесні інтонації на адресу СРСР.
Чистої води шахрайство! Та завдяки йому Сталін з ідейного соратника Гітлера перетворився на жертву, з палія війни – на її героя і замість лави підсудних вмостився між країнами-переможцями.
Щось подібне на сталінський кульбіт намагаються викрутити й нині. З тією ж метою – відсікти небажане.
Зеленський не стратег. За його зізнанням, він не має часу думати наперед. Щось підкаже чуйка, щось – шістка менеджерів.
Так чи інакше, та ми з вами нещодавно відзначили другу річницю війни з московією, лише вряди-годи згадуючи про рік 2014.
Прийшовши до влади, Зеленський оголосив Україну з чистого аркуша. Тобто вона була й раніше, але недосконала. Досвід попередників – не для новатора світового рівня. Він відкрив нову епоху, де все Велике, Потужне й усе Вперше. Тож і "його" війна розпочалася 24 лютого 2022 року і ні днем раніше.
З такого підходу можна кепкувати. Але не цього разу. Ідеться про неабиякий зиск. Якщо війну міряти від 2022-го, Володимир Зеленський – герой і, за історичними мірками, рятівник. А якщо від 2014 року – таке, що й вимовляти не хочеться.
Заради принципової різниці "його" дворічну війну й узялися акцентовано іменувати великою чи ще якось. Розпочата до "зеленої ери", відповідно, виходить малою і трохи несправжньою. Локальним конфліктом на зразок "золотого вересня". Хоча нефахівець скаже: різниця – в масштабі й інтенсивності. Кількості вбитих, поранених і вигнаних із домівок українців, поруйнованого, спаленого, вирваного з корінням, відданого ворогові на поталу. І ця різниця, додасть нефахівець, має коріння.
Перевага і зиск "обрізання" невигідного періоду – в тім, що в лютому 2022-го Зеленський героїчно не втік і автоматично опинився на чолі славного війська та нескореної країни, став уособленням України, народ і ЗСУ якої вразили світ.
Проте новітній російсько-українській війні – не 2, а 10 років. Від лютого чи від серпня 2014-го рахувати – історики визначать. На день інавгурації Зеленського війна вже обпалювала країну вогнем і от-от мала вийти на кривавіший рівень. Новообраний лідер найперше мав подбати про обороноздатність. Міцність рубежів. Запаси зброї та виробництво нової, насамперед засобів стримування, якими є ракети дальнього радіуса дії.
Зеленський, як відомо, зробив навпаки. І за "свої" довоєнні роки не посилив, а ослабив країну. Провалив підготовку до очевидного й очікуваного нападу московитів усією збройною міццю.
Країні байдуже, що ти вчорашній актор. Узявся керувати – відповідальність на тобі. За безпрецедентні масштаби смертей і руйнувань. За те, що поставив одну з найбільших країн Європи і її народ на межу зникнення.
З погляду десятирічної війни, нинішній лідер має відзвітувати про те, що він робив – не робив до 24 лютого 2022 року й чому оте все робив – не робив. А вже потім – насолоджуватися аплодисментами на честь звершеного пізніше. Якщо після почутого хтось захоче аплодувати.
Поки що сталінський кульбіт виходить не дуже. Люди вперто не бажають забувати й дедалі наполегливіше вимагають пояснень.
"Час сказати, хто винен у тому, що окупанти змогли дійти до Маріуполя за три дні", – заявив у день річниці радник міського голови в одному ефірі. – Маріупольці мають право знати".
І виринає з пам'яті розмінований Чонгар.
Президент виголошує промову з аеропорту Гостомеля.
А зринає асоціація: це ж звідси він напередодні вторгнення вивів бригаду, створену для захисту летовища, й ледь не втратив столицю.
Таких запитань та асоціацій буде дедалі більше.
Лише почувши відповіді, історія вирішить, кого в які герої записувати.
2 
1
Коментарі