Від кого залежить мова, якою, навіть не замислюючись, користуємося ми зі своїми сучасниками? Як давно вона стала саме такою? Чи є теперішній її вигляд досконалим?
Про це говорить редактор онлайнових баз словників r2u.org.ua та e2u.org.ua (russian to ukrainian та english to ukrainian, відповідно). Просить підписати його псевдонімом - Ич Мовознайко.

Лексикограф озвучує вади чинного українського правопису і ставить питання, як і чиїми силами їх усунути, а головне - на котрому десятилітті за справу, яку облишила держава, повинна братися громадськість.

Авторська стилістика не змінена.

Трохи про СУМ

Некомпетентність і нехлюйство. Це, мабуть, найуживаніші слова, коли діагностується практично будь-яка сфера українського життя. І мовна сфера загалом не виняток, а мовознавча зокрема.

Звичайно, поза конкуренцією тут - мова офіційних документів, починаючи з Конституції, але й в інших галузях не сильно відстають. Проте все ж офіціоз задає "норму". Якщо хтось вирішить, що, скажімо, "заключний" – це цілком пристойне українське слово (бо справді, яке ж ще може бути відповідником до "заключительного?), то так останнє і переповзатиме з документа в документ, з книжки в книжку, хоча, здавалося б, ну який стосунок воно має до української мови? Як і "невід'ємне право", "існуючі закони/кордони", "постійно діючі", "звід" тощо.

Подібний мотлох можна було би списати на совок. Він справді постарався. У 80-х роках минулого століття Ю.Шевельов писав:

"У політиці, скерованій на обмеження, а далі й викорінення мов підлеглих національностей у багатонаціональній державі, нема нічого нового. Клясичні методи такої політики – вилучення мови з позаприватного вжитку, особливо в школі й освіті, а також вимішування населення. Така політика і такі заходи існують, відколи існують понаднаціональні держави. Наслідком такої політики завжди буває зниження або й підрив суспільного престижу підлеглої мови,– свідомо або як неминучий побічний результат. Радянська система в цьому не сказала нового слова. Але її іноваційним винаходом є втручання в унутрішню структуру підлеглої мови засобом систематичних упроваджень одних мовних елементів і заборони інших. Так у підлеглу мову впроваджуються елементи панівної мови і відсуваються, а далі й усуваються елементи відмінні. Спеціяльні інституції, обсаджені добре платними й професійно тренованими фахівцями, встановлюють рекомендації й правила для підлеглої мови в її стандартизованій формі і стежать за їх дотриманням".

Але ж начебто ніщо й ніхто не заважає позбутися тепер цього мовного сміття. Чи щось таки заважає?

Може, лінощі ("та то таке", "не на часі" тощо)? Чи та ж звичка ("може, й неправильно, але вже загальноприйнято")? Якщо звикнути до сміття, то як же його з хати виносити? А якщо ще й не відрізняти? Згадані вище фахівці, виконуючи настанову про зближення мов, врешті виробили норми совєтської української мови (СУМ), на базі цих норм створено СУМ (Словник української мови в 11 томах), і ці ж норми переважно збережені досі вже в сучасній українській мові (СУМ). Спадкоємність, так би мовити. Звісно, щоб зовсім нічого не змінилося, то ні. У 90-х, наприклад, правописці повернули букву ґ, але суперечки щодо її вжитку не вщухають уже третє десятиріччя; запровадили написання журі, Жуль (замість жюрі, Жюль), парфумерія (замість парфюмерія), бо парфуми, але чомусь залишили вестибюль (хоча вестибулярний); спростили написання іменників з пів- (охочі можуть оцінити спрощення). Для чоловічих прізвищ на -ів завели паралельну форму: Ковалів, Ковалева/Коваліва… Тобто раніше уявний Федорів міг мучитися через непрямі відмінки: "Федорова, Федорову…", а тепер "Федорів, Федоріва, Федоріву…" і скакать не треба – видно, що не москаль. А що тут такого, завели ж різне відмінювання: шевця, але Швеця, гончаря, але Гончара, то чому не Федоріва, Гавриліва, Іваніва – згоріла хата – хай горить стодола.

Хай там як, а з цим СУМом щось тре' робити. І, певно, найдієвіший засіб проти такого СУМу – широке удоступнення словників з мінімальними совєтськими слідами, з питомою лексикою, справжньою українською мовою (СУМ). Так би мовити, СУМ тре' СУМом вибивати, надавши найвибагливішим і найвдумливішим поціновувачам слова відповідні ресурси.

Сайт r2u.org.ua початково був задуманий як онлайновий "Російсько-український словник" видання 1924-1933 років (редактори: В. М. Ганцов, Г. К. Голоскевич, М. М. Грінченкова; головні редактори: акад. А. Ю. Кримський, акад. С. О. Єфремов), відоміший як Академічний словник або словник Кримського[ – Єфремова].

Чому вибрано саме цей словник?

По-перше, серед двомовних словників йому досі нема рівних. Його автори не просто великі знавці, шанувальники, оборонці української мови, це люди з вільним мисленням, які українську частину писали, виходячи з суто українських мовних норм, а приклади наводили, не зважаючи особливо на "політичний момент". Це вільнодумство й щонайвищий фаховий рівень – основа знаменитості словника. Як зауважив про авторів уже згаданий Ю.Шевельов:

"Вони не тільки впровадили багатющий фразеологічний матеріял і ілюстрації з українських текстів – в обсягу, не знаному перед тим ні після того в українському словництві, вони надали словникові також характеру синонімічного словника. Проти російського слова вони подавали спершу його прямий український відповідник, а далі більш-менш повно українську синоніміку цього відповідника. Фактично вони дали, особливо в другому й третьому томі, український синонімічно-фразеологічний словник, тільки що впровідне слово було російське". У словнику відносно мало запозичень з інших мов і часто до них подано напрочуд вдалий український відповідник, не кажучи вже про те, що запозичення улягають нормам української мови. Недарма інший видатний мовознавець Є. Тимченко писав, що академічний "словник у своїй істоті залишається українсько-російським, тільки слова в нім у зворотнім порядку".

Цим він докорінно відрізняється від потоку так званих "російсько-російських" словників, яких натхненно клепали в 30-90-ті роки минулого століття, та й тепер вельми бадьоро поклепують.

По-друге, за І. Огієнком, цей "найцінніший словник, що має в нас епохове значення", в совєтські часи був під забороною, його ніколи не перевидавали і становив на початок 2000-х велику рідкість. З іншого боку, як зазначив уже двічі згаданий Ю. Шевельов, характеризуючи намагання зафіксувати мовні норми в граматиках і словниках:

"Ці спроби завершуються двома монументальними працями, які і сьогодні мають значення авторитету і закону для української літературної мови. Для фонетики і граматики це є книжка Олекси Синявського "Норми української літературної мови" (Харків, 1931; друге видання – Львів, 1941); для лексики – "Російсько-український словник" Української Академії Наук, якого вийшло шість книжок (Том I: А – Ж; том II в 3 книжках: З – Н; том III в 2 книжках: О – П. Київ, 1924 – 1932). Правда, під Совєтами ці книжки заборонені (а IV том Академічного словника взагалі не міг бути виданий), бо вони не відповідають русифікаційній політиці влади, одначе для вільного українського слова вони й далі лишаються найвищим авторитетом у справі норм української літературної мови".

Враховуючи ж, що за роки творення "спільної термінології", "зближення мов" тощо частина української лексики була витіснена кальками, до того ж із порушенням питомих мовних норм, а написання запозичених з інших мов слів узгоджували з російським, що призводило до різного роду "винятків", широке удоступнення цього Академічного словника (АС) було доконечною потребою. А власне ж електронна версія (особливо інтернетверсія) має суттєві переваги перед паперовою.

Тепер з АС дуже легко широкий загал від професорів філології до школярів може дізнатися, які насправді українські відповідники до таких часто вживаних ними кальок: у порівнянні з/порівняно з, співставляти, співпадати, співбесідник/співрозмовник, співтовариство, співвітчизник, більше того/мало того, тим не менше, незважаючи на, точка зору, протиріччя, причому, вирішувати питання/проблеми/справи, виносити вирок/рішення, мислячий, думаючий, правлячий, поліцейський, виключно, установка, постановка, підготовка, обстановка, доставка, поставка, упаковка, підйом, підйомний, прийом, зйомка, вчений секретар, продавщиця, барабанщик, достовірність, у багатох відношеннях, в цьому відношенні, холостий, приймати душ/ванну/ліки/рішення, прибор, крупний план, ведучий, управляючий, керуючий, по телефону, за даних обставин/на даний момент/у даному випадку, насос, льотчик, благополуччя, мало місце, будучи, чого доброго і багацько іншого, та не менш корисного.

Скажімо, ті ж народні депутати, цілком можливо, зрозуміли б різницю між ухвалювати закони і приймати. Словотворці, наприклад, осягнули би, що якщо водовоз/лісовоз… – це той/те, що возить воду/ліс…, то паровоз/тепловоз – це вже якось того; якщо овочесховище/картоплесховище – місце для зберігання овочів/картоплі, то бомбосховище – це теж якось того; якщо берегозахисна споруда – якась штука для захисту берега, то сонцезахисні окуляри – це вже зовсім того. І, можливо, перш ніж бездумно калькувати сміховинні слова/сполуки, взяли б собі за моду спочатку міркувати. Тут головне почати. Мовознавці перестали б освячувати своїми "затвердженнями" всілякі бздури і бзики ("бо так, розумієте, склалося" тощо). Захисники української мови відчули б різницю між "не будь байдужим" і "не будь байдужий", читачі – між "чтивом" і "читвом", власники крамниць – між "продуктами харчування" і "харчовими продуктами". А письменики, о-о-о!, Ці цілком могли б зрозуміти різницю між "яким" і "котрим", "відтак" і "тому", "лишень" і "лише", "зараз" і "тепер" тощо. Бо це просто. Можливо, завелася б якась географічна комісія, яка б пояснила пошесть зміни закінчень сіл Закарпаття, Львівщини з -ове на -ово, -не на -но; або чому українською назва міста, утвореного від Сіверського Дінця, Сєвєродонецьк. Академічна спільнота почала б відрізняти "вчених" від "науковців", академіки Відділення мови – розрізняти відділення (процес) від відділу (наслідку, підрозділу), а за ними, може й, владці запідозрили щось не те в сполуці "державне управління" та дізналися про "врядування". Можливо, вийшли б із надрозслабленого стану правописці та побачили б "деякі", кгм…, перпендикулярності: орфографія, орфоепія, але ортопедія, ортодоксія; майстер, але балетмейстер; араб, але Аравія; Дізель, але дизель; Гаусс, але гаус; південноафриканський але Південно-Африканська… …. А там, може, з часом зменшилась би кількість винятків з правил, та й самі правила б стали логічніші. Було б загалом непогано давати раду з написанням слів до того, як вони, суперечні мовним нормам і глуздові, вгніздяться в словниках. Можливо, навіть філологи, пройшовши ланцюжком "ознака – означати – означувати – означення", дійшли б урешті висновку, що дефініція – це означення, а не визначення… Е-хе-хе-х… Мрії.

По-третє, й основне, для багатьох шанувальників слова цей словник залишався найвищим авторитетом і в совєтські часи (для тих, хто знав), такий він і нині (зазвичай для тих, хто знає). Хоч у ньому і трапляються помилки чи спірні слова, але загалом вони поодинокі. Наприклад, серед всього масиву українських слів, лише до десятка активних дієприкметників (пану́ючий, диму́ючий, браку́ючий, початку́ючий, керу́ючий, меньшовику́ючий, неісну́ючий, непману́ючий, уряду́ючий, праву́ючий), до того ж у більшості є вдалі синоніми; нема іменників на -овка тощо. Охочі можуть порівняти з сучасними російсько-українськими словниками, зокрема рекомендованими/затвердженими Вченими(!) радами.

2007 року завершена була робота над електронним варіянтом Академічного словника, тоді ж створена інтернетверсія. Від цього часу працює сайт r2u.org.ua. Перший і основний словник є Академічний (64483 рос. позицій), згодом долучено й інші російсько-українські словники:

Російсько-український словник. О. Ізюмов (1930), 
Російсько-український фразеологічний словник. В. Підмогильний, Є. Плужник (1928), 
Російсько-український словник технічної термінології. І. Шелудько, Т. Садовський (1928), 
Російсько-український словник ділової мови. М. Дорошенко, М. Станиславський, В. Страшкевич (1930), 
Словарь росийсько-український. М. Уманець, А. Спілка (1893–1898), 
Російсько-український словник військової термінології. С. та О. Якубські (1928).

Також розпізнано і додано: 

Правописний словник. Г. Голоскевич (1929), 
Словарь української мови. Б. Грінченко (1907–1909), 
Словник українсько-російський.А. Ніковський (1927).

Крім того, на сайті можна побачити й інші словники, які охочі, зокрема, можуть звантажити:

"Малорусько-німецький словар". Є. Желеховський; 
Російсько-український словник природничої термінології. Х. Полонський (1928); 
Російсько-український словник термінів фізики і химії (1918); 
Російсько-український словничок термінів природознавства і географії (1917); 
Стилістичний словник. І. Огієнко (1924); Словник геологичної термiнологiї (1923); 
Словарик пояснення чужих та не дуже зрозумілих слів (1906); 
Словник московсько-український (1918); Російсько-український словник. М. Канівець (1918); 
Практичний українсько-російський словник. Л. Савченко (1923); 
Словник української мови. Д. Яворницький. Том I (1919); 
Словник технічної термінології. М. і Л. Дармороси (1926); 
Словник української мови. П. Білецький-Носенко; 

А також словники з сайту НТШ: 

Словник транспортової термінології (1932), 
Анатомічний словник (1971), 
Словник біологічної термінології (1931), 
Словник технічної термінології (електротехніка) (1927), 
Словник технічної термінології (загальний) (1928).

До творення сайту долучилося багато людей: надавали матеріал, розпізнавали тексти тощо. Всю(!) технічну справу зі створення, підтримання, вдосконалення сайту виконував і виконує Андрій Рисін. Дай Боже йому здоровля. Вся робота з наповнення і ведення сайту – на безплатній основі. Як і користування сайтом. Це з одного боку. З іншого – можна хіба згадати, що коли один академічний інститут підготував перевидання деяких словників 30-х років, то, попри звернення до нього надати їх для розміщення на сайті для загального користування, відповідь не надійшла – чи то загубилася на пошті, чи то сховалася в кишені.

Хоча четвертий том АС (Р – Я) знищено, матеріялу трьох томів (А – П) досить, щоб зрозуміти підходи і норми питомої української мови. Цей словник – зразок для наслідування в укладанні словників. Врешті, "найкорисніші ті книжки, які спонукають читача доповнювати їх" (Вольтер). Так виникла ідея творити сучасний "народний словник". Про його засади див. тут.

На сайті є розділ "Правопис", де розміщено "Проєкт українського правопису" (1999 р.), статті, присвячені правописним, термінологічним проблемам; розділ "Статті", присвячений корпусному плануванню мови (насамперед ідеться про досвід різних країн у цій царині); розділ "Переклади" – розгляд мови перекладів (мовні рецензії) і розміщення художніх/наукових перекладів, проведення конкурсів перекладів науково-популярної літератури, розділ "Посилання" (мається на увазі "Поклика́ння"), де, зокрема, розміщено книжку О. Синявського "Норми української літературної мови", книжку М. Сулими "Українська фраза", поклика́ння на сайт "Хронологія мовних подій в Україні: зовнішня історія української мови" (автор Віктор Кубайчук), на книжку О. Курило "Зауваги до сучасної української літературної мови" та ін.

З 2013 року укладається Тлумачно-стилістичний словник.

З 2010 року працює сайт e2u.org.ua, побудований за подібним принципом (тут найбільший словник – Англійсько-українсько-англійський словник наукової мови (фізика та споріднені науки) – по 150000 гасел в англійсько-українській і українсько-англійській частинах). 

Як пробний ресурс запущено p2u.org.ua, на якому поки збираються словники інших мов, є декілька маленьких сербсько-українських словничків і ведеться робота над польсько-українським. Якщо ви добре володієте якоюсь іноземною мовою і маєте бажання створити/вести свого словника, то цей ресурс для вас.

У майбутньому планується об'єднати всі три сайти, щоб користувачі мали змогу робити пошуки слів на одній сторінці через єдиний інтерфейс.

Є "Форум". Основне призначення якого – обговорення нових статтей укладуваних російсько-українського, англійсько-українського і тлумачно-стилістичного словника, а також мовні консультації.

Тут, щоправда, є одна суттєва проблема, вже згадана вище. На жаль, за понад 20 років незалежності не склалося очистити від совкового сміття не тільки лексику, але й правопис. Тому один з останніх розділів, заведених на сайті, "Правописна угода", яку слід розробити з огляду на правописні негаразди і "різнописання" (потрібно виробити спільні правила), щоб не тягнути в сучасний словник надбання совкової доби, бо виходячи з нинішнього стану мови, можна зробити деякі невтішні висновки:

1) У сучасному українському правописі не бракує суперечностей, а то й безглуздя. Зіграли в цьому основну роль принцип "минимального расхождения в соответствующих терминах между литературными языками народов СССР", а також помилки чи недопрацювання мовознавців. Тут досить глянути на всі ті винятки, якими обсаджені правила, на калічні слова, яких насипом, але чомусь нема їм заміни, на активні дієприкметники, що "не властиві українській мові", але чомусь досі в ній унормовані, на чужий синтаксис і важкостравні правила пунктуації.

2) Досі запозичення в українську (за рідкісними винятками) ідуть через російську, а не безпосередньо з мови-оригіналу і, відповідно, традиційним залишається передання іншомовних слів – слід у слід російському написанню. Це призводить до підпорядкованості нормам російської. Як приклад. Важко сказати, чому росіяни запозичили "media" як "медиа". Досі загалом слова на "-ia" набували закінчення "-ия" (-ія") (colonia – колонія тощо). Але чому в українській (освяченій мовними інституціями) теж медіа? Хоч там як, а тепер ми маємо два загальних слова на "іа": власне, вигук "іа" і "медіа". Від часу виходу статті Ю. Шевельова "Так нас начали правильних проізношеній" минули десятиліття, із них два незалежні, а віз і нині там.

3) Інституції, яка б відповідала за стан мови (її зміст) на сьогодні нема. Офіційні спроби зробити зміни в правописі (на кшталт Проєкту-99) закінчилися нічим (якщо не брати до уваги, що запропоновані зміни (не всі й з різним ступенем послідовності) почали втілювати деякі видавництва у своїх часописах, книжках і деякі прихильники змін (їхнє коло досить широке, але суттю тут теж у кожного свій правопис). У цьому нема нічого поганого (відхилення від будь-якого правопису, навіть найдосконалішого, просто неминучі, можливо, за винятком мертвих мов), але цей різнобій – дуже вагомий аргумент на користь чинного правопису (недосконалого, покрученого, місцями суперечливого, совкового тощо), за яким стоять численні словники.

Ситуація з мовознавцями така: судячи з заяв (хоч і давніх) завідувачів катедр української мови класичних університетів, більшість – за зміни; за зміни частина мовознавців – представників академічних інституцій (тут складніше визначити співвідношення за – проти). Але змінити щось (принаймні поновити роботу Правописної комісії) вони не в змозі. Як приклад, події 2009-го року: на проєкт І. Вакарчука оновити склад Правописної комісії і, відповідно, оживити роботу (фактично припинену після зміни складу комісії, яка розробила Проєкт-99) НАНУ відповіла створенням навсупір своєї комісії… Шансів на укладення нового правопису офіційним шляхом мало. Вже 2014 рік, а змін ніяких. І проблема не тільки в тому, що "ретрогради" не дають "поступовцям" установити істинні українські норми, а й у тому, що останні самі не завжди дають раду правописові (зокрема, через розбіжність поглядів).

Тому, виходячи з вищенаведеного, і треба виробити "Правописну угоду". Очевидна потреба домовитися про певні спільні засади і, на бажання, залишитися на певних відмінних позиціях, але у будь-якому разі потрібно виробляти і втілювати якусь узгоджену основу змін. Вироблення "Правописної угоди" дозволить охочим змін залишити совєтський правопис у минулому, та й совкову лексику заодно.

Як сказав Р. Блакар, "Той, хто бажає реформи суспільства, має у своєму розпорядженні такий ефективний засіб, як реформа мови". Українську мову треба очистити від різноманітного "сміття" (яке, на жаль, кочує від одного офіційного словника до іншого) і виробити логічніші правописні правила, де є потреба. Почати треба з усвідомлення мовних негараздів, а там і бажання долати їх виникне. Певно.

Що стосується добротних словників, то майже всі вже є на сайті. Але при допомозі користувачів можна було б додати до бази пошуку словники Желехівського, Яворницького, низку термінологічних словників 20-30-х років (оголошених у 30-і роки минулого століття "шкідницькими").

Останній за часом заведення розділ сайту "Перевірити текст". В сучасному світі велике значення для мови має її підтримка в програмних засобах. Зі значним зростанням обсягів матеріялів, що публікуються, зокрема в інтернеті, і шаленими темпами їх видання автоматизація перевірки якості тексту стає надважливим завданням. Один з таких програмних засобів (ПЗ), що дозволяє перевіряти орфографію, граматику та стиль текстів, – LanguageTool. Ця вільна і відкрита платформа підтримує багато мов, і зокрема українську, активна робота над якою почалася близько року тому. Перевірити ваш текст за допомогою цього ПЗ можна за адресою r2u.org.ua/check. Також LanguageTool можна встановити як розширення для вільного офісного пакета LibreOffice.org та додатком для браузера Firefox. Останнім часом словник української частини значно поповнено (наразі він налічує понад 140 тис. лем), а логіку правил суттєво покращено (тепер ваш текст перевірятиметься на відповідність близько 250 правилам). Але це лише початок руху до повноцінної підтримки перевірки тексту на відповідність правилам такої багатющої мови, як українська, тож потрібна допомога всіх небайдужих. Охочі допомогти, зголошуйтеся і залишайте відгуки на форумі.

Подальший розвиток словникової бази – це насамперед творення зазначених вище трьох словників. Але цілком можна, якщо будуть охочі працювати, додавати й інші словники, зокрема двомовні (кримськотатарсько-українські, французько-українські, німецько-українські, грузинсько-українські тощо), а також додавати словники діялектних слів, новітніх. Ну а просто шанувальникам українського слова варто пам'ятати ще одні слова Вольтера: "Чужу мову можна вивчити за шість років, а свою треба вчити все життя".

Користуйтеся сайтами r2u та e2u і будете моцні. Якщо хочете.

×