Жора

 

Його звуть Жорою, і він продає тут книжки. Некомплект повного зібрання Льва Толстого, "Преимущества социалистического строя", шпигунські романи та інший книжковий неліквід — це уламки його величезної бібліотеки, його випадковий портрет. Жорі під 60, він геть сивий, як лунь, а його спите обличчя під сонцем робиться помідорним. Серцево-судинний типаж, але тримається міцно.

Жора робить широкий жест рибалки, ніби показує уявну рибу:

— У мене багато ще їх. Може, 5 тисяч, а може, більше. Оце продаю помалу.

— Невже все продасте? — цікавлюся.

— Ні, залишу повного Едуарда Асадова. Мій любимий поет. Сліпий був, а душу людську наскрізь бачив.

Я дивлюся на Жору широко розплющеними очима, а він мені читає кілька рядків з Асадова.

— До речі, я всі його вірші знаю напам"ять. І всі пісні "Бітлз". У Києві було троє людей, які могли зіграти весь їхній репертуар. Двоє — Леннон і Маккартні — вже в могилі. Зостався я, Жора Гаррісон. У мене слух на чверть тону, ледь не дотягую до абсолютного.

Торік я бачив його тут з імпортною гітарою.

— Недавно довелося продати її за півтори штуки. Тягнули газ, і не хватало.

Продав за 150 тисяч квартиру в Києві, а за 50 купив хату

Жора продав за 150 тис. квартиру в Києві, а за 50 купив тут велетенську хату. Не моя справа, куди поділася різниця, то я й не питаю. Але цікавлюся, чому він поїхав із Києва.

— Розумієш, я не витримую цієї дурної музики, цього примітиву, бум-цик-бум-цик, "Вася шо ти гоніш". У печінках усе сидить.

Я уявляю Жорину печінку й стараюся повірити його аргументам. Хоч що йому від моєї віри? І що мені від його слів?

— А "Роллінґ стоунз" ви любите?

— Е, ні, хлопче, в цьому житті так: або "бітли", або Джаґґер. Третього не дано.

Я купую в Жори книгу за 20 гривень. Першу й далеко не останню. Я в цьому чомусь переконаний.

×