Був нещодавно свідком побутової сценки. Дія відбувалася під палючим сонцем, просто посеред площі залізничної станції. Дві ромки — молодша і старша — привабили чарами якогось лисуватого інтелігента років 45 в окулярах. Одна з них стояла на шухері, а друга вже забрала інтелігента у свої магічно-гіпнотичні світи й ворожила йому по руці.

Аж раптом нізвідки вискочила дебела українська тітка й почала нападати з криками й матами на ромок. Та, що стояла на шухері, почала відгавкуватись — такими ж криками і матами, але з неповторним ромським колоритом.

Ворожка випустила віжки психологічного панування над бідним інтелігентом. Той висмикнув руку, вийшов із заціпеніння і швиденько накивав п'ятами. Але ромки не вгавали і перемістили центр уваги на дебелу українську тітку, яка, по суті, врятувала інтелігента від втрати певної суми грошей.

Тітка відбігла від них на безпечну відстань і робила якісь дивні рухи, як у фігурному катанні. Вона діяла так, ніби знала, що робить, і робила так уже сотні разів. Як філолог-розстрига я передусім звернув увагу на словесний потік двох ромок, які безуспішно намагалися проклясти дебелу тітку.

Було таке враження, що вони розпалювалися ще більше якраз від цих її рухів, і всі їхні прокльони бились об якусь дуже міцну стіну, падаючи безсило на розжарений асфальт. Прокльони стосувалися передусім статевого життя дебелої тітки. Вони кричали, що тепер жоден чоловік "с тобой не пойдёт и на тебя не ляжет, а тот, кто лежал, больше не будет". Але тітка не припиняла робити якісь фігурні рухи, і одна з них на всю площу, вже втомлена, перед тим, як відвернутися й піти, крикнула:

— Ух! Жеребчиха!

Я ніколи ще не чув такого: "Жереб­чиха"!

Не знаю, яка в цій історії мораль. Одне мене по-справжньому турбує: аби в дебелої тітки із сексом усе було гаразд.

×