Переживання різноманітних запахів — річ надзвичайно суб"єктивна. От, наприклад, мені з дитинства подобається запах бензину і різко не подобається запах керосину.
Так само у кожного свій запах країни або міста. Болгарія пахне мені південними прянощами та смаженою рибою. Америка — розпеченим асфальтом і бродвейськими хот-догами. Берлін — сосисками гриль на Александр-пляц та іранським рисом з куркумою і карі. Козятин — залою очікування і солодким материнським молоком. Москва — холом готелю "Центральная" на Тверській. Львів? А от Львів якраз пахне мені не кавою, а тим, чим пахнуть підворітні навколо центру — вологою і сечею. Нічого із собою зробити не можу.
Однак так, як пахнув мені в дитинстві Київ, не пахне жодна країна і жодне місто. Це запах столичного метро, який тоді здавався настільки інтенсивним і п"янким, що, гадалося, ніколи з тебе не вивітриться. Ми приїздили з батьком і старшим братом на домашні ігри "Динамо". Поїзд прибував о 4.50, і ми пішки йшли до центру. Пили бульйон за 30 копійок на Хрещатику, купували арахіс у шоколаді та "Київський торт" в "Українських ласощах", стояли в черзі по квитки на футбол у касі Республіканського.
Львів пахне вологою і сечею
Але варто було приїхати до Києва назавжди, й запах одразу кудись подівся. Я довго винюхував його на різних станціях, запитував у аборигенів, чи не сталося з ним чогось бува? Але столичним легко: вони з цим запахом народилися і вже не відчувають його.
Недавно я знайшов той запах. У Києві є місце, де він перебуває у своїй первісній формі — неушкоджений роками і досвідом. Поїдьте на Контрактову площу, знайдіть пам"ятник гетьманові Сагайдачному. За ним стоїть заґратована будка з меморіальною дошкою — вона пахне моїм дитинством. Точніше, найкращим, що в ньому було.
1 
1
Коментарі
6