Шахісти після смерті потрапляють у квадрати пекла. Добрі шахісти — у білі квадрати, погані шахісти — у чорні квадрати. Погані танцюристи потрапляють у яйцеподібні сфери. Погані асенізатори — у вигрібні ями з нестерпним запахом. Погані черви в дешеві труни зі старими пенсіонерами. Добрі черви — у дорогі труни з молодими красунями.

Хто гарантує, що й там не буде похорону?

Кілька днів тому повертався з Києва додому. Дуже поспішав, бо закінчую важливу роботу. Заїхав я у своє Клавдієве, а там... Те, що я найбільше "люблю", — похоронна процесія. На самому, можна сказати, своєму початку. І за цією процесією вишикувалася кавалькада машин. Така тут традиція, як і всюди в нашій богоспасенній Україні: дати на фінішній прямій людині у труні абсолютну фору. Він будь-що мусить прийти на фініш першим. Такі в цієї гри правила, і ніхто їх не збирається тут порушувати. До цвинтаря цій процесії ще кілометри 4 дуже повільної ритуальної прогулянки. Ніхто не наважується об'їхати або, не дай Боже, обігнати. Усі слухняно й покірно хвостиком просуваються в ритмі похорону. А вдома робота... Об'їзд — 20 км через Бородянку та Нову Греблю. Але хто гарантує, що й там не буде похорону? Я спочатку їхав за всіма, а потім не витримав і поперся лісом. Я не знав тієї частини лісу і їхав навмання. Зрізавши відстань десь у 2 кілометри вузькими лісовими дорогами, я знову виїхав на асфальт, перегнав похорон і успішно добрався додому.

У певний момент, уже на безперешкодній прямій до свого дому, помітив усередині себе оманливе солодке відчуття, що мені вдалося обскакати щось дуже сильне й серйозне, щось набагато потужніше від мене. Таку собі ілюзію відкладеної контрольної роботи з алгебри. Однак це відчуття швидко розвіялось, коли я побачив Ніколаїча Толкушкіна. Він вийшов зі своєї хвіртки, розвів руки і сказав, як часто каже мені при зустрічі:

— Ну, что, попался, прохиндей, остолоп Андрюшенька?

×