Останнім часом я повертаюся з Києва додому не маршруткою, як зазвичай, а електричкою. Маршрутники тимчасово обрізали свій маршрут до нашого селища, бо місцева влада своєчасно не почистила сніг. Що ж, електричка то електричка. Усюди люди. Хоча, може, в маршрутках більш влаштовані, бо можуть собі дозволити заплатити на гривню більше.
Стою на Святошині в черзі до каси по квиток на електричку. Ззаду прилаштовуються троє хлопців: українсько-російський суржик передмістя, бідний, але виразний словниковий запас.
— Прікіньте, ви раньше таке когда-то бачили? Бомжа-нєгра бачили?! — каже один.
— А ти прікінь, — продовжує другий, — який він баран? Сидів би там у себе в Афрікє, тепло, банани на пальмах, всі дєла. А туто мерзне, ще й триндюлєй получає. Може, на білєт додому збирає?
Ви раньше бомжа-нєгра бачили?
Двоє хлопців, використовуючи всі доступні їм засоби експресії, і далі обсмоктують тему, а третій якось підозріло довго не втручається. Я спиною відчуваю, що йому не подобається розмова друзів, але він не знає, що їм сказати.
— І прікінь, оце мало того, що обізяна, то ще й бомж. Хуже пєтуха на зоні, я щитаю, — це знову безжальний другий.
— Нє, не хуже. Ти шо, пєтух на зоні — це саме хуже, — перший усе-таки трохи добріший.
Черга попереду маліє, але третій мовчить. Я дуже хочу знати, що він їм скаже, і мені щастить:
— А ви представте, що ви в Афрікє, язика не знаєте, роботи нема, дєнєг не заробите, сонце пече, а вокруг одні нєгри. І всі пальцем показують, б"ють, обговорюють? Жалко його. Пацани, замніть тєму.
І хлопці якось різко та сумно заминають тєму. Уже відходячи від каси, чую, що їм до Тетерева. Це остання зупинка електрички, майже Африка.
1 
1
Коментарі
7