Люди не можуть без ритуалів. Народи, які досі зберігають первісний уклад життя, пов'язують свої ритуали з явищами природи, намагаючись задобрити богів. У суспільствах західної цивілізації це стало частиною календаря, поступово втративши зв'язок із остаточними речами. В українців часто-густо ритуал з'являється на рівному місці, але з часом переростає у найважливіший елемент життя.
Бо ніхто ж нібито не змушує їх святкувати початок сконструйованої колись совєтами Великої вітчизняної війни. Та й що це за підстава для свята — початок процесу винищення? "Киев бомбили, нам объявили", — співала Клавдія Шульженко. Так само "объявили", що була якась інша — справжніша та праведніша священна війна. А не Друга світова, як у всіх людей.
У цих краях було так спокійно, що рейхсфюрер їздив там без жодної охорони
Останнім часом на в'їзді до кількох наших областей з'явилися таблички про те, що Вінниччина або Житомирщина — "край партизанської слави". Спочатку я проїжджав повз, навіть не замислюючись над їхнім змістом. Я розумію, що тут могли бути партизани. Ба більше: є надія, що й тепер, коли їх народ знову потребує, вони там орудують у лісах, пускаючи під укіс поїзди з награбованим добром і розстрілюючи корумпованих чиновників. Але їх немає.
Натомість буквально поряд із табличками є ставка Гітлера "Вервольф" під Вінницею і ставка Гіммлера "Геґевальд" під Житомиром. Невже нацисти будували б для свого начальства штаби в небезпечному місці? І що це за партизанська слава, якщо за роки окупації не було зроблено жодної спроби ці ставки знищити? За свідченнями, в цих краях було так спокійно, що рейхсфюрер їздив там без жодної охорони.
Не те, що тепер. Наші місцеві начальнички, які найбільше плекають неіснуючі звитяги, — запаковані охоронцями і спецтехнікою. Заради них перекривають траси і фарбують траву. Тож, як і 70 років тому, тут усе спокійно і глухо, наче в танку. Тільки окупанти тепер свої.
1 
1
Коментарі
27