У мене давно таке враження, що мудрих людей у нашій країні вважають такими тому, що народ іноді зовсім не розуміє, що вони кажуть. Я, наприклад, часто не збагну, що говорить кардинал Гузар. Не просто не розумію виголошуваної ним мудрості, а іноді не можу втямити навіть сенсу сказаного. Проте мене завжди вражала загальна думка людей — начебто любителів його сивочолої мудрості. Серед моїх знайомих їх теж чимало.
Утім, як копнути глибше, зазвичай уся риторика захвату, врешті-решт, зводиться до того, що кардинал — "світла людина". Рідко коли люди щось додають до цієї вичерпної характеристики. Однак я припускаю, не будучи, звісно, останнім із гомо сапієнсів у розумінні мудрості чи просто сказаного, що насправді якраз оцей образ "світлої людини" так сильно впливає на людей, а не її мудрість.
Головне — "молодий і гарний"
А спитай у них, які настанови й мораль вони отримують від нього, — ніхто й не скаже. Тим більше ніхто не розповість, як практично в житті застосувати почуті ними мудрі речі. Невже люди стають від цього кращі чи добріші? Зате всі скажуть, що він "світла людина". Отак і живемо.
"Ох, який молодий і гарний у нас батюшка! Як службу править! Як проповідь читає!". А про що служба і що у проповіді сказано — на жаль, здебільшого байдуже. Головне — "молодий і гарний". Око відпочиває. Так само точнісінько, як і на світлій старості та сивочолій мудрості.
Українці — формалісти: слухають очима, люблять очима. Їм важлива форма. І така особливість у сприйнятті світу в поєднанні з хронічним несмаком обертається справжньою трагедією. Тому здебільшого ми — любителі фасадних форм, часто позбавлених змістів. Дуже сподіваюся, що помиляюся і справа — в мені. А не в більшості людей, зачудованих образами "світлих людей" із когорти "моральних авторитетів", які не просто дані у відчуттях, а й насправді існують у нашому життєвому обігу.
1 
1
Коментарі
39