Знайомий розповів про казус, що стався з Чорногорією після оголошення незалежності. Отже, відокремилися чорногорці від сербів і почали налагоджувати самостійне життя, послів іноземних країн приймати, наводити дипломатичні мости. Аж помічають, що всі країни нормально йдуть на контакт, тільки від японців ані звуку.
Полізли чорногорці в архіви і з'ясували, що їхня країна як сателіт Сербії і союзник Росії, ще далекого 1914 року, на знак солідарності з єдиновірцями, оголосила війну Японії. Але з часом чорногорці потрапили до складу Югославії і, звісна річ, так про припинення вогню японців не попередили. На відміну від чорногорців, японці, в яких усе про все записано, зберегли пам'ять про давні рани, нагадавши про оголошену війну ображеною мовчанкою.
Не знаю, як викрутився чорногорський уряд із цієї неприємної ситуації. Сподіваюся, президент видав указ про припинення воєнних дій проти Країни Вранішнього Сонця в односторонньому порядку, й тепер у Подгориці як не посольство, то торговельне представництво Японії точно є.
Зберегли пам'ять про давні рани
Я завжди згадую про цю історію, коли починаю відчувати, як змінюється ставлення людей до мене. Звісно ж, у гірший бік. Бо що може бути гірше за мовчанку? Я теж із головою поринаю в архіви, як молода чорногорська демократія, намагаючись відшукати причину цього охолодження. Бо міг колись знічев'я якось обійти увагою, образити, не привітати з днем народження, не висловити співчуття, не відповісти на листа. Людині для образи треба небагато — вистачить і крапельки.
Часто, не знаходячи для такого охолодження жодних видимих причин, я починаю думати, що люди ображаються на речі, які з'явилися не просто до нашого знайомства, а й до нашого існування. Що там, у реєстрі образ книги минулого, криється вся правдонька про наше незадоволення, яке в певний момент люди починають відчувати, хоч пригадати не можуть.
1 
1
Коментарі
11