Колись у дитинстві я дуже сильно любив читати різні житія радянських святих. Точніше, мучеників. Книжка "Дети-герои" певний час була в числі улюблених. Хворобливий, я любив читати про страждання дітей, бо це допомагало мені витримувати гірчичники, банки й електрофорез.
Це стосувалося не тільки дітей, а й дорослих героїв. Цікава штука: в тій країні лише мертві набували яскравого, унікального й повнокровного образу. Серед живих не було аж настільки живих, переконливих і досконалих, як серед мертвих. Живим не вистачало найголовнішого — смерті, де вони відретушовані до бездоганності й монументально-мовчазні.
Найбільше захоплення в мене викликав подвиг генерала Карбишева. Він стоїть голий і босий на снігу, на поясі якась біла пов'язка. Мороз мінус 25. І на нього з усіх боків ллється зі шлангів німецько-фашистська крижана вода, що поволі перетворює його тіло на моноліт, безсмертний крижаний пам'ятник вічного подвигу. Скільки ж разів я це собі уявляв... Він — у полі, притулившись до берези — і німці. Їх багато, а він один.
Їх багато, а він один
Але раптом з'ясовується, що, крім генерала Карбишева, в той самий день у тому ж концтаборі Маутгаузен таким самим чином було вбито ще 499 осіб. Зі шлангів на морозі. Які все так само пережили, як він.
Тобто генерал не був одинаком, героєм-самітником. Він був учасником великої смертельної масовки. А нам давали зрозуміти, що його подвиг неповторний. Що він гордо стоїть, хоч і непритомніє вже, і на грудях видно кубики м'язів, настовбурчені від холоду й останньої людської праведної люті. І очі, глибоко посаджені очі, які витримають заради Батьківщини не тільки це, але й там, у потойбіччі, познаходять кривдників і катів свого народу. І це все після трьох років концтаборів.
З другого боку, якщо подумати: а що це взагалі змінює? Нічого не змінює, зовсім нічого. Уже пізно щось міняти. Знову все те саме: гірчичники, банки, електрофорез.
1 
1
Коментарі
4