середа, 01 жовтня 2008 18:09
Андрій Бондар
Андрій Бондар
Андрій Бондар

Мої камікадзе

 

Я раніше думав, що самогубцями заради ідеї можуть стати лише або солдати японського імператора, або воїни Аллаха. І камікадзе часів Другої світової, і сучасні шахіди мали залізне ідеологічне підґрунтя своїх дій. Останнім навіть обіцяють у раю 72 незаймані діви. Хто на таке не погодився б?

Уявити собі сьогодні українських камікадзе важко, бо не видно на обрії ідеї, за яку здатен наш обиватель добровільно покласти своє життя.

Але, як з"ясувалося, ці ідеї існують. Вони, як правило, не високі, як-от "умерти за Україну". Моя знайома на власні очі бачила, як бізнесмен кинувся на капот свого нового "нісана", рятуючи його від граду. Великий дядько катався по срібному капоту і плакав як дитина. Цікаво, чи кинувся б той бізнесмен у воду рятувати людину з води?

Великий дядько плакав як дитина

Я чув легенди про донбаських шахтарів, які підриваються у глибоких забоях, і про пожежників, які обгорають на пожежах заради посмертних компенсацій для родин. Проте по-справжньому вразила історія про пенсіонерів-камікадзе. Не знаю, чи масовим і системним є цей рух, але не раз чув, що старші люди "підставляються" під чужі авта. Коштом важких каліцтв або й смерті їхні родини отримують солідні відступні. Щоб не доводити справу до суду.

І все заради простої, як господарське мило, ідеї: "Я не пожив, то хоч мої діти поживуть". Але чи дозволить сумління із чимось таким жити? Сподіваюся, що наших пенсіонерів потойбіч ждуть райські кущі достатку. Де як не 72 незаймані діви, то трикімнатна квартира, машина, дача, гараж, порцелянові слоники на телевізорі й вишитий рушник на стіні.

Зараз ви читаєте новину «Мої камікадзе». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

4

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі