Я коли малий був, заздрив художникам при кінотеатрах. Тоді не було кольорових постерів, як тепер. Тому перше враження про фільми, що з"являлися в кінотеатрах нашого міста, залежало від натхнення художників-ілюстраторів. Мальована афіша була вагомою частиною міського ландшафту.
Ясна річ, усі фільми вони передивлялися першими. Це були представники найвищої касти в нашій дитячій ієрархії. Вони першими дивилися на груди білявки із фільму "Конвой". Я був певен, що їм показали повну версію, звідки груди ще не вирізали. Хоч грудей тих було, мабуть, кіт наплакав…
А сьогодні мене наскрізь пронизало питання: що сталося з тими художниками? Кинули пензлі й пішли в бізнес? Стали рекетирами? Відкрили точки на базарі? На кого вони покинули нас і наше дитинство?
Ранкову нудоту виштовхує якась світла радість
Вони тоді розтанули в безвісті. Наче їх ніколи й не було. А з ними — афіш, "Фантомаса", "Танцівника диско", мультзбірників і молочного коктейлю перед сеансом. Та й дитинства не було. Коли взимку йдеш до школи в ранкових сутінках, а у тебе сьогодні самостійна з алгебри і лабораторна з хімії. Тобі й жити вже не хочеться. А біля "Ювілейного" новенькі афіші, звідки на тебе вирячується гігантська ящірка з "Легенди про Динозавра" або бразильський полковник-невдаха Делміро Ґувейя. Йдеш і відчуваєш, як ранкову нудоту всередині виштовхує якась світла радість. Як у церкві, чи весняному лісі… І ти знову живий, і все витримаєш, і якось воно буде.
Мій перший і останній знайомий художник-ілюстратор підписав стрічку у вінок для мого однокласника влітку 1990-го. Тепер я точно знаю, що не тільки для нього.
1 
1
Коментарі
4